Рецензия на книгу

• 

  fotolik21 февраля 2022 г.

  Сергій Жадан це напевно зараз самий модний та розкручений автор, про нього напевно чув навіть далекий від літератури та музики середньостатистичний українець. До творчості таких авторів завжди підходиш з дещо завищеним очікуванням. Заздалегідь чекаєш щось таке що змінне твою уяву, бо не може бути що люди стільки говорили про ніщо. Нажаль як часто буває великі очікування – великі розчарування. Так і з цим романом, очікував щось дивне та глибоке, на зразок магічного реалізму серед українського степу, а роман виявся простим та трохи нудним. В ньому є щось таке, якийсь початок, обіцянок перетворитись в щось очікувано дивне, але це не настає і історія кожен раз буксує і не набирає обертів, як кукурузник який не може злетіти вище 50-ті метрів.

  Історія про такого собі Германа який вирушає в город свого дитинства – Ворошиловград (Луганськ). Де його брат чомусь зненацька покинув та оставив на призволяще бензозаправку, чому так сталося нам так і не пояснили. Натомість молодий чоловік поступово втягується в проблеми цієї заправки, веде боротьбу з місцевою мафією за її збереження, крутить романи з декількома жінками, пригадує минуле і щось ще робить, мабуть рефлексує. Ось і все що відбувається в книжці, ані не досвідчений і не чим не симпатичний Герман, та його товариші, ані гальмуючий сюжет нічого в цій історії не чіпляє. Але як не дивно і покинути її особо не хочеться, так читаєш і мозок відпочиває, а це вже не мало.

  Не варто перечитувати.

  4

  1,4K