Рецензия на книгу

• 

  book_va___15 февраля 2022 г.

  
  ⠀
  Чия це війна? Твоя? Моя? Нічия?
  Паша, шкільний учитель НАШОЇ мови. Проте цією мовою він не розмовляє, не модно, та й не застосовується у повсякденні. Він відверто не любить роботу і дітей, взагалі нікого і нічого не любить. Нейтралітет по житті, до всього і до всіх. Може тому не одружився, не має міцних стосунків зі старим батьком, сестрою та племінником, якого збулися в інтернат. Саме зараз, на зимові канікули й потрібно поїхати і забрати хлопця додому. Крізь постріли, через блок-пости, поміж своїх і чужих.
  ⠀
  Книга-меланходія. Книга-печаль. Початок давався важко через сірість історії, героя, що ні риба ні м'ясо. Але саме у цьому виявилася її суть. У ній немає прямого тексту хто "наш" а хто "чужий", яка мова "наша" а яка "загарбницька", але це все відчувається інтуїтивно. Якраз через такі деталі і зачепив мене головний герой. Людина, яка завжди осторонь, боягуз і мямля, що має пройти через випробування. Бо на війні немає слабаків, є борці або мерці. Саме подорож до інтернату і назад за 3 дні має зробити з нього людину, у якої хата не скраю. Який відповідає за слово, і не просто слово, а рідною мовою. Який нарешті має зцілити свої рани дитинства і скріпити те, що було розваленим завжди.
  ⠀
  Якщо хтось думає, що тільки війна все розвалила, то на жаль, припуститься помилки. Війна тільки показала, як все роками руйнувалося, про що і йдеться в історії. Описи минулого, дитинства героїв зовсім не кольорові. Бідність, скрута, виживання. Але можливо це і загартувало людей?
  ⠀
  Моменти місцями моторошні і душероздираючі. Своїми деталями показує, як люди жевріють на поприщі війни, де кожен день це виживання. Конфлікти людей, але ще більше-внутрішні. Книга, мабуть, підійде не кожному, бо тут не тільки потрібно розуміти історію, але й бути в курсі реального стану речей. Тому інтуїтивно потрібно відчувати чи це ваша тема, чи краще пройти повз.
  ⠀

  7

  677