Рецензия на книгу

• 

  crazy_squirrel

  24 апреля 2013 г.

  Який справжній читач не мріє, щоб герої його улюблених книжок зійшли зі сторінок у справжній світ? Щоб у них можна було розпитати про все те, що залишилося поза рамками слів, розказати, як ми ними захоплюємося (або дати у пику, у протилежному випадку :) ), в кінці кінців, просто побазікати.
  Мортимер, на перший погляд — хоч і талановитий, та просто палітурник, якраз мав такий дар — вичитувати з книжок як людей, так і все решта. Але от що робити, коли цілком випадково вичитується не яскрава місячна пташка, а головний лиходій роману?
  Корнелія Функе, з якою я, як не дивно, зазнайомилася оце вперше, неперевершено показала, що читати і переживати — це цілком різні речі. Пригоди в книжці — це одне, а от коли ви потрапляєте в них самі… Тим паче, якщо ці пригоди заварює людина з книги, що тут, у реальному світі, розгортається в пошуках влади на повну. Потім ви, звісно, будете згадувати усе це з посмішкою, але тільки з безпечної відстані років і кілометрів. От що значить відчути персонажа на всі 100 — це стикнутися один в один з тим же.
  Як результат — чудова захоплива книга з цілком нетривіальною ідеєю і хорошим втіленням. Відірватися від книги було, чесно скажу, доволі складно, тому що передбачити, що буде далі, вдавалося дуже-дуже рідко. А ще мені надзвичайно сподобалося оформлення українського видання, хай малюнок тільки один (на обкладинці), зате який! Тож, слід виходити на полювання на наступні частини трилогії, а потім — і на фільм.
  І так, Вогнерукий став моїм улюбленим персонажем) Є щось у ньому таке… тужливе і водночас мужнє, те, не може не привернути увагу дівчат)

  17 понравилось

  6,3K