Рецензия на книгу

• 

  Nastasja_m21 января 2022 г.

  «Перше слідство імператриці» можна назвати тематичним продовженням «Охайних прописів ерцгерцога Вільгельма» тієї ж авторки. Як і в попередньому романі сюжет розгортається навколо реальних історичних постатей і подій, правда зі значним доповненням «альтернативною» історією та вигаданими персонажами плюс сюжетною лінією в сучасності, яка певним чином пов'язана з тією самою історичною епохою. Виглядає, як мінімум, інтригуюче.

  Направду, розслідування замаху на австрійського імператора, яке веде напевно найвідоміша австрійська імператриця Сісі власною персоною, ще й з паралельним сюжетом, що частково розгортається у сучасному Львові, і де фігурує незвичайна скрипка Моцарта, викликає читацький інтерес. Але десь на перших 15-20 сторінках цей інтерес у мене зник і більше не повертався. По факту, йому і не було як і куди повернутися, бо в романі на 270 сторінок просто немає де розгорнутися добре прописаному сюжету, тим більше, якщо автор береться за напів історичну тематику.

  Книга мене розчарувала. Без ніяких надуманих сподівань на гостросюжетний детектив чи глибоке занурення в історичні події, я очікувала на приємну, не дуже детальну історію зі життя австрійського імператорського двору та імператриці Сісі, яке не яке розслідування, та якесь оригінальне поєднання подій 19 століття зі сучасним Львовом. Але після прочитання у мене стійко залишилося відчуття, що це не закінчений твір, а щось на кшалт сюжетних заміток до майбутнього роману малодосвідченого автора.

  Все що стосується сюжетної лінії Сісі та Франці-Йозефа і «першого слідства імператриці» непогано читається лише за рахунок того, що їхні особистості і історичне тло є цікавими самими по собі (до речі на Вікіпедії стаття присвячена Сісі виглядає не менш цікавою за цю книгу), якісь намагання в психологію і зображення непростого життя імператриці і невідповідності її характеру епосі вже надто наївні, за детективним розслідуванням, виведеним в назву книги, слідкувати не цікаво, воно то з'являється, то просто зникає зі сюжету на декілька розділів. Історія з музичним фестивалем, що відбувається у Львові, і таємницею скрипки Моцарта, яка і поєднує дві історичні епохи, цікава знахідка, якби ж таки обійшлося без дубових діалогів і незрозуміло звідки і навіщо приписаних персонажам беззмістовних і ніяк не пов'язаних зі сюжетом стереотипних уявлень про українською культуру і історію: страшний голод, Чорнобиль, війна, волонтери, що не володіють іноземною мовою (не забуваємо, в книзі йдеться про міжнародний музичний фестиваль), відчужені вирази облич, дермантинові меблі, жадібні бізнесмени - якось так виглядає опис українських реалій очима персонажів-австрійців. Якщо ви сподівалися зустріти колоритний, атмосферний опис сучасного чи історичного Львова, то в цьому романі його шукати точно не варто.

  Шкода звичайно, що після дійсно хороших «Охайних прописів ерцгерцога Вільгельма», авторці, як на мене, не вдалося оформити цікаву задумку в гідну розповідь. Якщо маєте в планах цей роман, але не читали «Охайні приписи», наполегливо раджу зупинитися на першому.

  2

  127