Рецензия на книгу

• 

  Аноним11 апреля 2013 г.

  Майстер, божевільний, "він ганьбить і паплюжить українську мову" – що тільки не кажуть на сучасного українського письменника Любко Дереш. Оцінка його творчості дуже різноманітна і неоднозначна. Вона знаходиться ніби на шальці терезів які постійно урівноважуються, бо після кожної висловленої думки що до творів цього автора на перевагу надходить абсолютно протилежна оцінка.
  Любко Дереш – абсолютно нова постать у світі української літератури. Молодий автор, якому всього-на-всього 27 років, на сьогодні став одним із найвідоміших українських авторів. Головні герої його творів — підлітки та цікаві історії з їхнього життя. Тому його прихильниками зазвичай стають молоді люди 17-27 років, але його творчістю можуть зацікавитись більш зрілі люди, які люблять Львів і специфічну говірку його жителів.
  Книга «Трохи пітьми» написана у притаманному Любко стилі. З перших сторінок стає зрозуміло, що автор взявся писати роман про психіатрію. Він ілюструє низку нервових розладів та психічних зсувів серед сучасної неформальної молоді. На початку твору ? (невідомий) намагався за допомогою V (невідомого) віднайти Того, Хто прихований від Себе. Тобто власну тінь. Темну сторону себе. В цьому їм допомагають майбутні персонажі твору — камені, що отримують імена. Дійство було названо магічним театром (справді, це більше схоже на театр, ніж на сеанс психотерапії).
  Розповідь починається Тим, Хто Схований Від Себе. Ним виявляється Герман, і саме від нього бере початок головна історія. Всі збираються в Карпатах, в середині звичайного фестивалю в Шипоті відбувається міні фестиваль самогубців, де й зустрічаються всі інші каменюки - інші частини темної сторони ? (невідомого).
  Персонажі дуже різні, не лише характерами, а й тим, як вони зображені. Можна, звісно ж, розглядати їх лише як частинки темної сторони героя, але всі вони утворюють певний сюжет. Кожен має свою історію, своє життя — читаючи, ми сприймаємо їх, як окремих людей. Любко уміло створює необхідну атмосферу на тлі карпатських пейзажів. Сюжет почергово фокусується на кожному з героїв, розкриваючи їх таємниці і перипетії, які привели їх на фестиваль. Кожен має свою історію. Закритий в собі. Нікому не довіряє. Прагне спокою і розуміння. Всі персонажі якісь таємничо-підозрілі, знервовані і трохи розгублені. У кожного свій демон, який його мучить, своя частка пітьми. Ці люди починають потроху розбиратися в собі і виганяти з себе зло. Герман виявляє впертість і демонстративну незалежність. На фестиваль самогубців прийшов через відчуття вини в собі, яке не відкривав всім впродовж довгого часу. Сутність цього героя так не була до кінця розкрита, бо з історії він просто зник. Невідомо навіщо він там був взагалі, може задля перетину доль інших героїв? Віка - дівчисько з неабиякими мазохістськими схильностями, розладнаною —завдяки коханому — психікою. Алік - найстарший в компанії самогубців. Персонаж є типовий брошурний екстрасенс в суміші з релігійним фанатом.
  Лорна -"Дияволиця" — так її характеризує. Дереш. Зовні дуже сильна, просто залізобетонна дівчина. Має принцип робити лише те, що вона хоче, й згідно з ним показово посилає всіх. Плює на людей і топче їх. Проте за цим принципом ховається надломлена, слабка особистість. Саме Лорна видає найбільше жаргонних слів, якими пронизана вся книга. Дереш намагався передати мову героїв дослівно. Але , на мою думку, кількість нецензурної лексики занадто велика. Мат, як і жаргонізм, як і діалектизм має виглядати в тексті органічно, для того щоб мова не набувала резинової натягнутості й неприродності, але коли матюкається Лорна, то стає просто гидко.
  Щодо гидких моментів, то у тексті їх занадто багато. Оригінальна Дерешівська фантазія починає дивувати. Взяти хоча б історію з Вітасом, ненормальним хлопцем Віки, який вирішив летіти в космос і винайшов надзвичайний спосіб виживання у тяжких умовах. Коли автор починає вести розповідь про те, що хлопець вирощує у себе на тілі лишаї і вавки, щоб харчуватися своїм гноєм, то у цей момент просто хочеться викинути у смітник книжку.
  На противагу усім бридким моментам виступає Жанна. Ззовні дуже слабка, плаксива, перелякана. Явний меланхолік. Вона у мене асоціюється з тоненькою гілочкою деревця, що покачується на вітру. Якщо троши більше при натиснеш, то вона зламається.
  Наступний персонаж -Йостек. Цинічний нащадок сучасного світу, що все сприймає через логіку та обчислювальні апарати. Не вірить у потойбічне і спирається у житті лише на реалії.
  Отже, Любко Дереш є яскравим прикладом саме сучасного автора, література якого розрахована саме на сучасну молодь! Підліткам дуже легко сприймати книжкою і її атмосферою, бо у будь-якому моменті хтось може впізнати саме себе, знайти відповіді на питання або просто зрозуміти себе.

  7

  756