Рецензия на книгу

• 

  irina_polischuk17 декабря 2021 г.

  Майже рік пройшов, як я в останнє читала Grighavers. Я навіть не думала, що так сильно скучила за героями, атмосферою.
  Прочитавши відгуки інших читачів, я зрозуміла, що читала не так уважно, як інші. Я не звертала увагу на прогалини у сюжеті, невідповідність даних, у порівнянні з іншими книгами, а в дечому, навіть відсутність логіки. Мені байдуже на усе це, поки я люблю цю книжкову серію, поки у автора є, що ще розповісти. В той же час я повстю погоджуюсь, що діологія про короля Равки є найслабшою. Відверто, читавши «Короля шрамів» я не розуміла для чого взагалі розширювати світ Grighavers, розвивати персонажів, перекреслюючи усе що було раніше сказано про гришів (маю на увазі Зою і дракона). А повернення Дарклінга у мене викликало шок. Але «Правління вовків» - це абсолютно інші емоції (особисто для мене).
  Приємно, що Лі Бардуго поєднана усіх ключових персонажів Grighavers в одній книзі (нехай тільки епізодично). Я дійсно сумувала за Аліною з її геройством, за талановитим шахраєм Казом (моя любов), красунчиком Джаспером, а Зоя – вона неймовірна із книга в книгу. Не можу не відмітити, що з одним конкретним персонажем обійшлись несправедливо, абсолютно непотрібна смерть. Якщо уже і був потрібен цей поворотний момент, то хотілось щоб його краще прописали, додали сенсу. Та як би там не було, творчість Лі Бардуго викликає у мене емоції, я сміялась та плакала (більше, звичайно, плакала), хвилювалась за героїв і намагалась, разом з героями, знайти вихід із безвихідних ситуацій. Автор вміє заінтригувати. Я готова читати нові книги Grighavers (якщо вони плануються), перечитувати уже написані і безкінечно любити творчість Лі Бардуго.

  3

  328