Рецензия на книгу
Томасина
Пол Гэллико
Аноним19 ноября 2021 г.Я не бачу тут бога, крім себе.
Досить своєрідна книга у якій одночасно підносять проблеми батьків і дітей, проблема віри, проблеми кохання та проблеми смерті та її прийняття.
Почнемо, мабуть, з проблеми батьків і дітей, це основний конфлікт, до якого в мене найбільше зауважень. За історією батько, ветеринар, навіть не встановив діагноз кішці своєї дочки, а одразу, боячись, що вона може хворіти хворобою, схожою на ту від якої колись померла його дружина, усипив тваринку. І тут варто уточнити, коли усипляють тварин їм колють дозу токсину яка в декілька разів перевищує допустиму норму, тому імовірність того, що після цього вона проспала добу і втративши, чи навпаки повернувши давно забуте, продовжує жити, здається мені абсурдною. Інше зауваження, це реакція дочки на вчинок батька, попри те, що вона пережила великий стрес і дізналась на скільки жорстоким буває цей світ, я не пригадую, щоб хтось відійшов через те, що загинув його домашній улюбленець. А тут ціла психологічна травма!
Ще одне зауваження, це прописання в сюжет священика Енгуса Педді, таке відчуття, що його прописати у вже готову книгу, тільки для того, щоб догодити "потрібним людям", якщо відкинути всі згадки про нього та усі діалоги з ним в книзі нічого не поміняється.
Попри ці недоліки, в книзі захопливий сюжет і безліч цікавих посилів, будь то боротьба проти жорстокого поводження з тваринами, чи клеймування відьмою/травницею/чаклункою усіх хто використовує нетрадиційні методи лікування і тд. Після її прочитання у кожного знайдеться якась тема для роздумів. А я, мабуть, таки заведу собі кота.
3361