Рецензия на книгу

• 

  OniksBadger

  30 июля 2021

  Чогось не вистачає

  Невідомий вірус вражає абсолютно всіх дітей віком до 14 років. Найчастіше його симптоми проявляються у віці 10 років, як це відбулося з нашою головною героїнею. Їй пощастило, бо вона лишилася живою, чого не скажеш про інші майже 90 відсотків дітей. Усе, що чекало на тих, хто врятувався - табори з відсіювальним фактором, не лише хлопці й дівчата окремо. Їх ділили ще й за здібностями: Сині, Зелені, Жовті, Помаранчеві та Червоні...

  Перша сотня сторінок тримала мене в напрузі, навіть попри те, що інформації про здібності дітей було вкрай мало. Мене тримала гнітюча атмосфера. А потім сталась втеча, все стало лажово...

  Як тільки Рубі покидає табір, усе стає однотонним мерехтінням втеч та погонь. То вона тікає від одних, то від інших, потім від третіх. При цьому, авторка губиться в написанні епічних сцен, бо персонажу раптом опиняються в тому місці, куди вони при всьому бажанні потрапити не могли (хіба що телепортацією, але ж про неї в книжці ні слова). І кожен намагається запевнити Рубі в тому, що до цього вона прямувала не правильно. Від таких різких змін табору починало вже трохи нудити...

  А цей табір Іст-Рівер? Той же самий табір, з якого Рубі тікала на початку, єдина зміна - їх вчили користуватися здібностями, але ж обіцяної свободи, того за чим вони всі туди прямували, її не було.

  Єдине, що тримало мене до кінця - Лаям, бо він просто буся! І те, що авторка зробила з ним в самому кінці книги, ледь не розбило мені серце. Коли ти пробираєшся через колючий терен заради одного єдиного персонажа, а з ним вчиняють таке, то навіщо йти далі?!

  3 понравилось

  0

  847