Рецензия на книгу

• 

  YanaGudz16 мая 2021 г.

  Втрачене покоління українців

  Зазвичай поняття "втрачене покоління" використовують для означення людей - здебільшого, молоді, - які повернулися з війни і не можуть себе "віднайти" у мирному світі.
  
  Але, як на мене, це визначення також доцільно застосовувати для населення країн пострадянського простору часів розпаду Союзу і становлення незалежності.
  
  У першу чергу, це стосується і українців...
  
  Саме таким поколінням я бачу героїв роману Оксани Луцишиної "Іван і Феба".
  
  Персонажі тут діляться на дві групи - молодь та їхні батьки.
  
  Молодь - такі, як Іван, Феба, Роза, Бодя.
  Вони були учасниками Революції на граніті. Вони виборювали незалежність ціною свого здоров'я.
  А, виборовши, не знали, що з нею робити.
  Довірились не тим людям.
  
  Старше покоління - його уособлює Марґіта.
  Це люди, які звикли тяжко працювати та постійно економити.
  Знали, що їхня думка нічого не варта.
  Тому й не прагнули змін...
  
  А чого ж ми досягли за 30 років незалежності?
  
  Позаду дві революції, втрата державних територій.
  Ще й досі не закінчилась війна.
  А покоління все ще втрачене...
  
  І тут теж мова не про воїнів, яким немає місця в суспільстві.
  Не про революціонерів, які щось начебто вибороли, але що - питання інше...
  
  Ми стали не вартими тих хлопців, які голодували на Майдані.
  І тих, кого через 24 роки на тому ж місці безжально розстрілювали.
  
  Ми прагнемо змін і кращого життя, але нічого для цього не робимо.
  
  Якщо ми втратили себе, давай не втратимо хоча б країну!
  
  P.S. Хотіла про книгу, а понесло зовсім в іншу сторону

  Іван і Феба

  Оксана Луцишина

  0

  (0)

  2 понравилось

  167