Рецензия на книгу

• 

  McdarisMendicity16 мая 2021 г.

  Люди — дивні. Раніше усі ці драматичні герої романів та фільмів здавалися мені несправжніми, а їхня поведінка — показово деструктивною. Наче вони здогадуються, що їхні дії ні до чого доброго не призведуть, однак якась дивна сила змушує їх рухатися назустріч неодмінній катастрофі. Але з віком розумієш: так, людям дійсно усе це властиво. Мовчати там, де варто було говорити, або ж навпаки, занадто довіряти, розказуючи зайве. І немає ані добрих, ані злих, і кожен та кожна носить у собі свою непросту історію.

  Герої цієї книги грають у квача і по черзі намагаються наздогнати одне одного. Однак мені здається, що ця історія усе ж таки більше про Маріанну. Про чудову, сильну, поламану жінку, яку принижували так довго, що вона і сама почала вірити у власну нікчемність. І тому фінал мене дуже розчарував. Здавалося б, Коннел нарешті взяв на себе свої зобов'язання, побачив її цінність у своєму житті та показав це Маріанні — але вони знову починають свою улюблену гру, в яку, здається, ладні грати до останнього.

  Окремої уваги заслуговує форма роману. Ці діалоги без тире, які змішуються із описом подій та думками героїв справляють враження, наче ти не книгу читаєш, а дивишся фільм.

  Содержит спойлерыОткрыть

  2

  113