Рецензия на книгу

• 

  nimfobelka

  27 сентября 2012

  Кохайтеся, чорнобриві,
  Та не з москалями
  Бо москалі - чужі люде,
  Роблять лихо з вами

  Квітка-Основ`яненко малює нам українське село зі старосвітським укладом, святами, вечорницями, обрядами та традиціями. Оксана - чудова дівчина, і весела, і гарна, і розумненька, єдина кохана дитина своєї матері-вдови. Та і закохалася у москаля, та ще й не простого, а копитана. Аяка проста дівка не спіймалася б на гачок досвідченого залицяльника, та ще й пана?
  По факту, звичайно, можна у всьому звинуватити Оксану... Але ж вона противилася, хотіла забути копитана, та дівоче серце не встояло перед солодкими словами солдата та перспективами панського життя. Але ж пан копитан обманув її, напоїв, а далі уже все, назад дорогу закрито, вже вона осоромлена.

  А взагалі, найзворушливіше у цьому творі те, що коли Оксана повернулася до рідного села, та ще і принесла синочка, її прийняли. Нехай усе село сміялося і глузувало, але була рідна мати, яка обіймала і жаліла, і був Петро, що не дивлячись на все пережите, все ще любив її і хотів врятувати від сорому. І те, що Оксана не погодилася виходити за нього заміж, щоб не ганьбити його доброго імені.

  Такий сентименталізм мені набагато більше до душі)

  11 понравилось

  615