Item: Молоко з кров'ю
Rating: 5
Author: Just_Reader

17 сентября 2012

— Для людей, Стьопо, краса — то кров з молоком. А ми з тобою — молоко з кров'ю. Те саме, а люди очі заплюють. Розумієш?

Как и многие другие слова, произнесенные Марусей, эти кажутся полными глубокого, но недосягаемого смысла.

«Недосяжна, — врешті знайшов слово, яке шукав увесь цей рік, коли думав і думав про свою Марусю і ніяк не міг збагнути природи її бажань і сподівань. — Недосяжна і незбагненна, як зірка...

Даже для читателя она остается такой. И вот теперь хочется спросить у тех, кто ее осуждает: представьте, что Маруся вышла замуж за Степана и скажите, что бы осталось от силы, очарования и красоты их любви? Неужели не растеряли бы они это чувство в повседневных заботах? Неужели не потускнела бы их любовь под взглядами окружающих?

«І що нам той день? — дивилася на Стьопку здалеку, гортала сумні думки. — Хіба можна було довірити кохання дню? Людські погляди розірвали б його на шматки лише за один такий день. І згадки б не лишилося. Ні... Любов — не для чужих очей. Любов — то таємниця. Незбагненна примха безрозсудного серця. Квітка папороті. Палкі обійми під сонцем не змусять ту квітку розпуститися вночі. Тільки — дві зорі, що раптом перестануть світити холодним блакитним вогнем, запалають теплим світлом любові і впадуть у своє кохання, як у темний, безлюдний ліс, де на них уже чекає квітка папороті. І що його бідкатися про загублене життя? Любов — краща за життя. І щоби це зрозуміти, треба прожити ціле життя».

Любовь бывает разной, она появляется и существует в разных условиях, и каждый встречает ее по-своему.

Уночі, Льошо, кожна дівчина свою зірку бачить. Одна до неї тягнеться, інша — за собою кличе, третя — дивиться на неї, і край.

Конечно, Маруся и Степан не стали бы ненавидеть друг друга, живя бок о бок, но и чувство между ними было бы уже совсем другим. Пусть история эта не нова, но не всем же писателям дано делать открытия в словесном искусстве. Талант Люко Дашвар скорее в том, что уже упомянутое и затронутое в мировой литературе она умело переносит на национальную почву. Ее герои дышат украинским, и читатель легко погружается в эту особую атмосферу с головой. Да и те персонажи, кто без особого труда меняет одни убеждения на другие, родное на чужое, как Лешка и Семен, невероятно узнаваемы и жизненны. От этого усиливается ощущение реальности происходящего. Героям этого романа веришь больше, чем в "Село не люди". "Молоко з кров'ю" - это история вечной любви. Не потому, что Маруся и Степан, возможно, встретятся после смерти в ином мире и продолжат любить друг друга, как любили при жизни до последнего вздоха. Она вечна просто потому, что настоящая любовь живет на Земле из поколения в поколение. Она является той некой силой, объединяющей все живое, соединяющей судьбы людей вне времени.

Він хотів сказати щось одне, але раптом побачив червону намистинку на Русланиній шиї. Закашлявся. — Ти хто? — запитав глухим від хвилювання голосом. — Руслана, — відповіла з викликом. — Складно! — всміхнувся скептично. — Давай простіше... Мо' Руся? — Маруся? — розсміялася дівчина. — А ти... — Степан. Стьопа... Очі зустрілися. Він почервонів, розвів руками, мовляв, та чого це я, глянув на неї. —Дай... — почав. І замовк. Наче гора чиїхось спогадів і страждань огорнула і вони стали його власними. Вона видихнула несподівано важко, наче чиїсь мрії і прагнення стали її власними. Примружила очі й прошепотіла: — Спочатку... скажи...

11 понравилось

114

Отзывы о книге Молоко з кров'ю

Молоко з кров'ю

Комментарии 0