Рецензия на книгу
Один день
Дэвид Николс
Аноним20 августа 2012 г.Любити ... сьогодні, зараз, завжди. Кожен день!
Іноді, всього один день здатний тривати все твоє життя. І те, яким він буде, залежить тільки від тебе. Так часто, десь у глибині душі, звучить наш внутрішній голос, який нашіптує істину, який ми стараємось не слухати і заглушуємо розумом. Але інколи до нього прислухатись, щоб не проносити почуття через усе життя, потрібно просто зізнатися собі в них сьогодні. Тоді саме цей день, стане щасливим і не доведеться чекати цього самого щастя багато-багато років.
Весь роман Девіда Ніколса для мене є історією сліпих, глухих, німих і часом дурних людей. Подорожуючи по різних містах і країнах, змінюючи різну роботу, зустрічаючись з різними людьми, Ем і Декс не побачили найголовнішого , один одного, не змогли вчасно розпізнати свої почуття і почуття один одного, не змогли розкрити їх і в підсумку цілих двадцять років справжню любов підміняли дружбою.
Вони наробили стільки всього зайвого і непотрібного, так багато часу присвятили не тим людям, розтрачуючи дорогоцінні дні і роки на низинні цінності - гроші, алкоголь, наркотики, клуби, розваги, на дурну роботу, на постійні комплекси, невпевненість в собі. Замість того, щоб просто бути щасливими, щасливими разом. І, як завжди, за законом підлості, коли це усвідомлення приходить, стає занадто пізно. Пізно на один день, на рік, на все життя...
Це книга не про любов і навіть не про дружбу. Хоча і про те й інше в тому числі. Але більше про втрачені можливості, страх розчарування і надії. А ще про час, який іде безповоротно, про дорослішання і навіть старіння. А може, й про що-небудь ще. Особисто для мене, «Один день» став романом про втрачені можливості, про неправильні рішення, про невимовлені слова, незроблені вчинки, про скоєні помилки, про нанесені образи, про несвоєчасні вибачення...
Не варто очікувати від роману особливо красивої мови. Автор пише до противного просто, вдаряючись в ліричні повторення. Від цього іноді виникає враження, що ти переплутав сторінки. Зізнаюсь, інколи я пропускала цілі абзаци роману, бо було смертельно нудно. Історія здається трохи розтягнутою, занадто багато лишнього, але, певно, в тому і весь її шарм. Мені не захотілося розтягувати цю книгу на цитати, а це один з основних показників хороших книг.
Але ця книга дає поштовх рухатися вперед. Дуже вже страшно усвідомлювати, що твоє життя хоч трохи схожа на описане. Одним словом, ця книга як не можна краще підходить для осіннього вечора в затишному кріслі, з пледом і великою чашкою чаю в руках ... Не сильно романтична історія кохання, але життєва, а
Жизнь не может быть всегда похожа на романтическое кино2224