Рецензия на книгу

• 

  cutruna14 августа 2012 г.

  Книга Сенкевича "Камо грядеши" потрапила мені до рук на 2 чи 3 курсі, коли я переживала особисте становлення релігійної приналежності.

  Мені варто було усвідомити, чого прагне душа, і від чого не зможе відмовитися тіло. І тут, такий достеменний опис самої мене: "діоніське" світосприйняття на противагу смиренній християнській душі.

  В романі йдеться про епоху раннього християнства та неронівського деспотизму. Паралельні світи, і дуже важко собі уявити, як вони могли співіснувати у ту складну епоху.
  Лігія (Лідія) - християнка чиста та чесна. Вініцій - римський солдат, який і живе "по-римськи". Ясне діло, що Сенкевич правильно зробив, що любовною лінією пов'язав саме ці протилежності. І тут бачимо пориви християн на право вірити у Бога єдиного, бачимо усю хвору голову Нерона, який по-звірячому вбиває усіх, кого заманеться, палить Рим, задля натхнення написати вірш; бачимо чисту закоханість християнки у нехристиянина (і у цьому нема гріха, каже апостол Петро, бо нема гріха у любові загалом); а головне, ради чого "всі зібрались" - духовне становлення Вініція, його дорогу від римської розпусти до християнського смирення.
  "Камо грядеши" наповнена цікавими фактими, які часом геть морозять кров у венах. Сцени з катування християн шокують, а потуги визволити Лідію з полону проймають до сліз. І то кажу вам я, далеко не сентиментальна баба.
  Читати однозначно варто. Люди всього світу оцінили книгу, і романові була призначена Нобелівська премія. А ще можна переглянути однойменний фільм, який знято якісно і майже без режисерських змін.

  3

  56