Рецензия на книгу

• 

  giggster17 июля 2012 г.

  Вальзера нахвалював Кафка. Зараз погано пам'ятаю малу форму у Кафки, але від Хармса враження досить свіжі, тому можу підтвердити думку літкритиків: до Хармса Вальзер дійсно дуже близький. Такі ж короткі оповідання сумбурного змісту, які часто й оповіданнями назвати важко. Такі ж гумор і абсурдизм. Причому, якщо оповідання першої збірки серйозністю підходу до власного тексту ще нагадують юнгерівське «Сердце искателей приключений» (те саме, між іншим, можна простежити і у Хармса), то поступово Вальзер розкочегарюється і наприкінці все частіше можна зустріти звернення до читача, суперечки з самим текстом і фразочки типу «Осмеливался ли когда-либо кто-нибудь писать вот так – что попало?». Легкістю і прихованим сумом у гуморі Вальзер ще трохи нагадав Кендзі Міядзаву. Загалом, хороші враження.

  7 понравилось

  196