Рецензия на книгу

• 

  AlexSarat

  15 июля 2012

  В друзья

  Знайшовши цю книгу, я неабияк зрадів, тому що її пошуком в матеріальній формі я займався не один місяць. І в той же день я прочитав її, на це мені знадобилося менше двох годин, та й то, я перечитував деякі сторінки по-кілька разів, тому що не міг насолодитися тими солодкими словами, тією істиною, тими думками, які повністю співпали з моїми.

  Я не перестаю дивуватися українському менталітету. Невже мій народ завжди був таким? Невже в нас одна доля на всі століття? Невже, невже, невже?? Чому саме ми? За що?
  

  
  Мойсей народ свій вів через пустелю.
  Послав Господь їм воду за труда.
  А в нас яку не вдариш кайлом скелю -
  зівсюди рине кров, а не вода.

  
  Історія не повторюється, це факт, але не в випадку українського народу. Все йде за старим сценарієм, і тут нічого не поробиш.
  Саме ці думки оселилися в моїй голові, після прочитання цього історичного роману в віршах, і оселилися вони там навічно. Доречі, рима в тих віршах в мене дуже часто не складалася, що відбилося на оцінці. Можливо, Ліні Костенко було важко вести розповідь від Богдана Хмельницького та вона не до кінця зрозуміла роль його постаті в історії України, так мені особисто здалося.
  Все також було дуже політизоване, що мені особисто дуже сподобалось, але хочу наголосити, що таке не кожному до смаку.

  Загалом дуже не погано, мені сподобалось, я не розчарувався, але все ж таки трагічна доля українського народу... Ліна Костенко просто описала життя українського народу в сімнадцятому столітті, і доречі, геополітичне положення залишилося майже не зміним з того часу.
  Але це життя, ми повині боротися до кінця!
  

  
  Життя людського строки стислі.
  Немає часу на поразку.

  16 понравилось

  0

  336