Рецензия на книгу

• 

  Romashka2812 июля 2012 г.

  Ще одна приголомшлива історія від майстра простої та наївної розповіді. Не випадково стиль Ерленда Лу часто називають умисно «наївним». Він намагається дивитися на світ чужими очима, проте деяких речей чужими очима не помітиш. Слід зазначити, що письменник має бути неабияким сміливцем, якщо наважується написати роман-щоденник від дівочого імені, перевтілитися в жінку, бо не так уже й просто жінкою бути. І не посперечаєшся з тим, що Ерленд Лу вміє писати просто про непрості речі, але так і проглядає за личиною дівчинки-підлітка дорослий автор-мужик...

  Незважаючи на те, що тема книжки є дуже серйозною, читається легко, цікаво і навіть якось "смачно". Серйозна тема розбавлена прекрасним гумором, легкою іронією і сарказмом. Ні, це не "Посібник для самогубця", це історія "Як захотіти жити". Книга читається швидко. Немає ніякого бажання відкласти її "на потім", немає думок "скоріше б вже дочитати". Читач стає співучасником, проектує на себе долю героїні, підтримує, засуджує, але не залишається байдужим.

  Приголомшлива по своєму відношенню до світу героїня зіткнулася з величезною трагедією, сила якої навряд чи знайома більшості з нас. На щастя, не кожному дано в одну мить втратити всю сім'ю. І ось в один момент, вона має все, чого так прагнуть дівчата її віку: будинок, машина, подорожі на край світу, гроші і свобода. Але занадто велику ціну за це доводиться платити. Юлія втікає від себе, подорожує країнами світу і шукає небезпеки. І лише за крок до смерті, вона усвідомлює, що хоче жити...

  Життя і смерть в руках Лу знову стає чимось незначним, не таким важливим і серйозним, як люблять говорити глибоко дорослі люди. Після таких книжок хочеться жити. І хочеться обов'язково постаратися розбудити в собі дитяче ставлення до світу, коли речі скидають з себе пелену значущості.

  18

  22