Рецензия на книгу
Місто
Валер'ян Підмогильний
malina81317 июня 2012 г."Спочатку ти підкорюєш Київ. А потім не встигаєш помітити, як сам стаєш Києвом. От що таке - по-справжньому вічне місто"
Брати Капранови "Щоденник моєї секретарки""Місто" Валеряна Підмогильного - єдина книжка, окрім підручників, яку за 10 років навчання я брала у шкільній бібліотеці (все інше з легкістю читалося з екрану компютера...) та зачитувалась нею у маршрутівках, на уроках, на перервах, вдома, на вулиці, всюди, де тільки встигла побувати за ті 2-3 дні захопливого читання. Які тонкі та чудові порівняння, так бережно і клопітливо підібрані епітети, які афоризми, яка життєва мудрість у кількох влучних словах! Можливо на таку мою суб*єктивну точку зору впливає і неабияке захоплення Гі де Мопассаном, який став певною школою для українського письменника... Та і недарма критики порівнюють "Місто" з романом "Любий друг" видатного француза, але менше з тим.
На той час, коли я навчалася у 11 класі, книга справила на мене неабияке враження. Хотілося у дечому повторити долю Степана - втекти з цього задушливого провінційного містечка у розлогий Київ та сягнути професійних вершин. Думалося, що так воно і буде, адже амбіції перли ледь не з вух.
Перечитала цю книгу через 4 роки. Враження неоднозначні. Я так і залишилася у своєму провінційному містечку та не підкорила Київ (втім і сама не підкорилася йому...), а Степан Радченко залишився все тим же Степаном Радченком з його плюсами та мінусами.
Головний герой - людина амбіційна, непересічна, далеко не дурна та розсудлива. Здавалося б, ідеальний. Але його перемінливе ставлення до життя, до жінок, до друзів, до творчості змушує глянути на ці речі зовсім під іншим кутом. Ненавмисно він руйнує життя Надійки та геть вбиває Зоську. Прямо-таки Драйзерівська Керрі Мібер-розбивачка сердець на український манер. Можливо, він і не винен в тому, що не зміг розібратися зі всіма перипетіями складного та незвичного для нього життя, але хіба можна так нахабно ставитися до людей, які бажають лише добра та щиро вірять у тебе, у твої слова, у твої вчинки? Розуміння цього до юнака приходить. Приходять і докори совісті. Але він сам їх проганяє. Навмисно. Злісно бризкаючи собі в обличчя водою. Чи варто його виправдовувати? Чи варто його засуджувати?
Нам треба просто спостерігати і робити висновки. Місто може поглинути та захопити кожного з нас. Головне залишатися Людиною, чого Степан, на відміну від того ж Левка, зробити не зміг...23753