Рецензия на книгу

• 

  Irina_Ogorodnik22 октября 2020 г.

  Роман, чи то пак повість, дуже динамічні, читається супер-швидко. Не встигла й оком моргнути – вже прочитано. Насправді, я із тих лінивих читачів, які кайфують від такого. За це я навіть багато чого готова книзі пробачити.
  З недоліків – простота структури, передбачуваність сюжету, персонажі багато часу або товчуться на одному місці, або виконують якийсь дивний броунівський рух по маленькому селу. При цьому, ніби як примітивний романчик підняв одне важливе і в той же час болісне особисто для мене питання. Як завжди у Ріттера мораль проста і зрозуміла як двері, але в цьому і його шарм, коли не треба курити, пити алкоголь, закидатися таблетками, щоб зловити той стан в якому тобі, накінець, відкриється чого там автор хтів сказати, і чи взагалі хтів.
  Також часто у відгуках зустрічала зауваження до романтичної лінії. Відверто кажучи я просто не зрозуміла, що там люди очікували побачити, але в моїй життєвій парадигмі все виглядає саме так як і повинно було би бути в тих обставинах і з тими героями. Тож мені поки ок.
  Як і з першою книгою, після прочитання немає враження що цей твір перевернув щось у твоїй душі, чи влучив прямо в серце, але при цьому, мені об’єктивно хочеться продовжувати саме цей цикл, а не те, що я собі там напланувала…

  2

  127