Рецензия на книгу

• 

  Irina_Ogorodnik4 октября 2020 г.

  Перед нами класика жанру. Маючи немаленький бекграунд в фантастиці як такій, читаючи знаходила море моментів, які пізніше будуть запозичені і розвинені у прийдешній поп-культурі. Неймовірно! Крім того книга прекрасно зрезонувала із недавно повторно переглянутим Інтерстелларом.
  Тут нам і трагедія, і опера, і притча. І це все в неймовірних космічних декораціях. Хоча правильніше сказати, що сюжет, трагедія, притча і все решта були лиш декораціями до неосяжного Космосу… просто деталі на незбагненно широкому полотні світобудови.
  Саме велич Всесвіту основне, що приковує увагу читача. Описи ніким ще не побачених толком в ті часи планет та зірок перехоплюють подих. Особливо, якщо дізнатися, що лише за кілька років опісля написання книги людина запустить «Вояджер» тим же маршрутом та висадиться на Місяць. Не навпаки. Дивовижна прозорливість авторів (так-так, книга писалася паралельно із написанням сценарію до культового фільму Стенлі Кубрика).
  Момент з бортовим комп’ютером заставив мене взагалі плакати, як дитину…
  Однак, в останній короткій частині, автора завернуло вже надто далеко і надто прямолінійно, те що весь роман (радше повість) подавалося трішки завуальовано, з недомовками, нальотом таємничості і незбагненності, враз стає очевидним, дуже буквальним, надто вже «фантастичним». Але цілком можливо, що справа в мені і заключна частина банально не збіглася з моїм патетичним настроєм.
  Звісно рекомендовано читати всі, в кого немає упередження до фантастики та теми космічних польотів.

  3

  384