Рецензия на книгу

• 

  OleksijKovenko

  29 сентября 2020

  Це моє перше знайомство з творчістю Харукі Муракамі. Після стількох позитивних чуток про його незрівнянний стиль письма, я залишився задоволеним. Правда, спочатку мені здалося, що книга орієнтована лише на те, щоб провокувати бурхливі емоції в читача, а разом з тим не несе чогось глибшого. Так, у книзі багато разів були епізоди, які неможливо сприймати з пасивним обличчям. Ті сцени вражали або своєю жорстокістю, або еротичністю, або якимись іншими подіями, що виходять за межі суспільної норми. Але згодом я зрозумів, що подібні сцени не є основою роману, а їхня роль другорядна – зачепити читача за живе й змусити його читати далі.

  Основа ж роману – екзистенційна. Підіймається проблема пошуку сенсу свого життя. Головний герой – це 30-річний хлопець. Якраз у тому віці, коли в багатьох людей настає криза середнього віку. Не розуміючи, куди він рухається у своєму житті, він покидає роботу й намагається розібратися: що йому подобається? чого він хоче від життя? що світ хоче від нього? як йому треба діяти?

  Думаю, всі ці питання є базовими для всіх людей. І на жаль, ніхто не може мати достовірних відповідей на них. А хто все-таки думає, що має, то нехай спробує хоча б на пару місяців покинути всі свої щоденні справи та, усамітнившись, порефлексувати над "правильністю" ведення свого життя.

  
  «Не знаю, на що орієнтуватися, – сказав я сам собі. – Мені вже 30, а я зупинився і не знаю, на що орієнтуватися.»

  І ось головний герой потрапляє в цілковите усамітнення. Здається, увесь світ допомагає йому в цьому: спочатку він позбувається своєї роботи, а потім зникає його дружина і навіть кіт! В результаті перед нами перед нами постає ідеальний образ людини, яка намагається розібратися в усьому, особливо в собі.

  Читаючи його історію, я все думав: "Ну, займись уже нарешті чимось корисним! Скільки можна сидіти на дні колодязя або рахувати лисих людей!?". А потім я усвідомив: він робить усе правильно. Адже вкидати себе в нові події (навіть безглузді) або у середовище з непередбачуваним результатом – це найкращий спосіб збагнути себе. І все б нічого, але в цей же момент світ йому підкидає стільки загадок, що не розбереться навіть сам Шерлок. Тільки починає вимальовуватися загальна картина, так бац! – і нові загадки на порозі. А потім ще одні, ще нові і так без перестанку. Спочатку мене це лютило: "Харукі Муракамі, поясни хоч щось нормально, що тут, трясця, відбувається!" Та потім в одну мить я так втягнувся в розповідь, що зрозумів: нічого не розуміти та йти навпомацки – тут це норма. Ба більше, ця незрозуміла дійсність є гіперболізованою алюзією нашої. Адже ми також не можемо досконало з'ясувати, як функціонує світ і відповідно як нам з ним взаємодіяти? І як би ми не цінували розум та впорядкованість, нам все одно прийдеться покладатися на інтуїцію у своїх діях.

  Іншою особливістю роману є те, що цілком серйозна дійсність переплітається з магічністю, а теперішнє – з минулим і майбутнім. Складно пояснити, як автор зумів написати світ, який видається настільки реальним, але водночас в якому може відбутися будь-що чудернацьке. І цікаво, що весь магізм сприймається, як щось цілком звичайне. Магізм стає просто ще одною перепоною до того, щоб розібратися в собі. Або, можливо, й навпаки – допомагає.

  
  «А може, у світі є різні породи людей. В одних життя логічне й послідовне, як у горщику з тяванмусі, а в інших повне недоладностей, коли виходять макарони в панірувальних сухарях. Мені, наприклад, здається: якби мої батьки поставили в мікрохвильову піч тяванмусі, а вийняли макарони в панірувальних сухарях, то все одно казали б: „Отакої! Видно, помилково поставили макарони в панірувальних сухарях!“ А може, наполегливо переконуватимуть себе, що насправді це тяванмусі, а макарони їм тільки привиділися. Якби ж я по-доброму пояснювала, що бувають випадки, коли тяванмусі перетворюються в макарони, вони нізащо не повірять, а навпаки — розсердяться. Заводний Птаху, ви розумієте, про що йдеться?»

  4 понравилось

  0

  1,4K