Рецензия на книгу

• 

  daphnia

  22 августа 2020

  Просто неймовірно, як можна вмістити ціле життя (!) у 160 сторінок не дрібним шрифтом та ще й на сторінках меншого за звичайний формат. Але Зіталеру вдалося.

  У дитинстві Андреаса Еґґера регулярно бив опекун, чим зробив з дитини каліку на все життя. Потім підлітком він збудував собі з непотребу хату власними руками, працював на найважчих роботах чорноробом, аж поки не влаштувавсь на будівництво канатної дороги. Кохав єдину жінку все життя, коли освідчився їй, то запалив пів-гори зізнанням, а потім голіруч викопував її тіло з лавини. Провів вісім років у концтаборі для військовополонених і вижив, повернувся до рідного села і знову почав працювати у горах. Йшов за труною із тілом того, хто зробив його калікою, і не мав зла на нього, лишень думав про цього вже мертвого чоловіка, як він старанно відгоняв від себе щастя все життя. Водив туристів горами, аби вони побачили схід сонця у Альпах так, як його бачив Андреас все життя чи не щодня. Не розумів метушні й розмовляв із камінням навколо.

  І все це – у 160 сторінках! Які відкриваєш і все, пропав, поки не дочитав – не покинеш. Я взагалі не збиралася читати цю книгу зараз! Я купила її майже із жалю – у видавництві вона стоїть на розпродажі за якісь кумедні 40 грн, на обкладинці відмітки про купу премій, і здається, що вона нікому не потрібна. Я відкрила її подивитися на шрифт і… пропала. Жодного тобі сльозогінного речення, жодної тобі маніпуляції – тільки просте звичайне життя простої маленької людини, розказане тихим спокійним голосом.

  Нарешті буде що включити з прочитаного у серпні-2020 до найкращого року-2020!

  3 понравилось

  0

  344