Рецензия на книгу

• 

  Romashka2815 апреля 2012 г.

  Любов до гробу. Буквально.

  
  

  "Слишком люблю чтобы жить..."

  
  

  Останнім часом мені в руки і перед очі потряпляють книжки, про які, без сто грамів чогось міцнішого за 40 градусів, не розкажеш. Вони настільки в'їдаються мені в серце і розтікаються по венах, що я просто втрачаю дар мови. І буквами свої враження і емоції передати я не можу.

  Я вже певно казала, що почала знайомитись з творчістю Джоді Піколт. І зовсім не випадково, а сплановано. Бо серію її книжок (цілих 4 штуки) на день народження мені подарувала сестричка. Моїм першим, з нею, побаченням, була книжка "Забрати любов". Книжка мені сподобалась дуже, але ще більше вона мені б сподобалась якби я була вагітною або мала дитинку :)

  Але зараз про іншу книжку. Зараз про книжку, від якої в мене ще досі зашкалює пульс. Про книжку "Обещание" (укр - "Обіцянка", "Клятва"??) Це 500 з лишнім сторінок історії двох закоханих, які настільки любили один одного, що не могли жити з цією любов'ю. це 500 сторінок драми, болю і надії... Це історія сучасних Ромео і Джульєтти, яких занапастила не ворожнеча сімей, а їх дружба...

  Книжку прочитала швидко (з Піколт спробуй бути не швидкою). А почуття мої були в глибокому замєшатєльствє, бо вона мені подобалась, трохи лякала, а в деяких моментах я просто не розуміла "чого так?" Від першої і до останньої сторінки, я була вся напружена, як струна, вцепилась пальцями в обкладинку і не відпускала, поки не перегорнула останню сторінку і моїм очам не відкрилась розв'язка. Я так прониклась сюжетом, перейнялась долями героїв, ніби то всьо відбувається зі мною, тут і зараз. Книжка наповнена всім спектром емоцій. І вони там в дууже високій концентрації. Перегорнувши останню сторінку, в мене виникло бажання заховати її під подушку, в морозилку, духовку - якнайдальше від себе, щоб вийти з поля діїї її аури.

  Сильна книжка. І психологічно, і емоційно, і сюжет на 5+. Бо рідко коли від книжки в мене шалено калатає серце, зашкалює пульс, сльози течуть ріками і тремтять руки. Рідко коли я шаленим голосом кричу до мами: "Забери від мене цю книжку скоріше" :) А ще там гарна дівчинка на обкладинці :)

  А Джожі Піколт? - Знімаю капелюха. Браво.

  16

  73