Рецензия на книгу

• 

  giggster

  4 апреля 2012

  ...Було це приблизно так: описується медогляд у військкоматі. Враження, страхи, грубий (хоча ще й не солдатський) гумор, побутові описи, розмови в коридорах... І тут герой починає радити Гіггзу, як можна “закосити” від армії. З цією метою він пропонує не абикого, а окуліста. Рецепт геніальний і простий: замість казати ту літеру, на котру вказує лікар, треба спочатку назвати будь-яку, а далі послідовно називати попередню. Тут головне – не схибити. Пройти випробування, обійти усі рифи і вийти переможцем – не збитися із заданого порядку: тільки попередні букви! І оповідач починає називати ці букви, переказуючи, як його мучив окуліст. Перша буква, друга, третя, спочатку вони перемежовуються коментарями оповідача, а потім ти зі здивуванням бачиш, що вони укладаються у слова. Слова – в речення, і ти вже читаєш закодоване послання. І це послання – вірш. Вірш, писаний нормальною, живою українською мовою, а не інтернет-суржиком... Раптом хтось привідкрив покрів моря. Ніби це був айсберг, на поверхні була малесенька частинка, така звична, буденна брила снігу й криги – звичайні історії звичайного життя, з гумором а-ля Вєрка Сердючка. І раптом – серед ночі – ти бачиш, як піднімається цей покрив моря і бачиш страшну глибину, бездонну, і бачиш, який величезний, неохопний цей айсберг. І від долучення до чогось великого, неохопного, таємничого з’являється тріпотіння.

  4 понравилось

  0

  167