Рецензия на книгу

• 

  Аноним4 апреля 2012 г.

  Місіма не може не захоплювати вмінням занурити читача у запоморчливі психологічні глибини персонажів. Мотивація героїв завжди така складна і настільки нетривіальна, стиль такий витриманий і точний, описи доречні, настільки відчувається, що в тексті немає нічого зайвого і випадкового, що можна тільки вчергове подивуватися – як такому автору могли не дати Нобелівську премію.

  А на поверхні – простий ніби сюжет з мінімальним набором персонажів Другий помічник капітана Рюдзі Цукадзакі знайомиться з вдовою і хазяйкою модного магазину Фусако, у якої є підліток-син Нобору. У цьому трикутнику, до якого ще обов'язково треба додати ще одного, незримо присутнього персонажа – Море, і обертається сюжет, в якому прискіпливим оком можна побачити традиційні для Місіми теми – призначення, доля і, звісно, смерть.

  5

  29