Рецензия на книгу

• 

  Аноним4 апреля 2012 г.

  Справжня перлина збірки – це, зрозуміло, роман «Улей». Такий собі кабачок «13 стільців» – а дія дійсно відбувається переважно в кафе доньї Роси – в якому і навколо якого майстерно вибудованиий спражній пазл з коротких, дотепних, переплетених між собою, самодостатніх історій з життя 300 персонажів. Читати – суцільне задоволення. Одне прикро – ніякої пам'яті не вистачить утримати всіх персонажів з крученими іспанськими іменами у голові, щоб потім, за 50 сторінок зрозуміти, що нам пропонується ще одна деталька з його життя.

  «Артистическое кафе» – своєрідне продовження «Улея», за темою близьке до «Графоманов» Терца, в чомусь навіть виграє порівняно з «Улеем», бо компактніше і за ідеєю, і за кількістю персонажів і не вимагає такої концентрації, щоб утримати весь цей масив у голові.

  Решта оповідань – непогані, інколи дуже і дуже непогані. Такі собі замальовки, часто з несподіваним, обірваним закінченням, написані в схожому з «Улеем» іронічному стилі абзаців-історій – втім це особисто мені зовсім не набридало.

  За стилем виділяється лише перший роман – «Семья Паскуале Дуарте». Цим твором Села навіть започаткував жанр «тремендизм» (від іспанського слова «жахливий»). Критики порівнюють роман зі «Стороннім» Камю – вони вийшли майже одночасно. Я би сказав, що зв'язок дуже умовний. Тема навіює згадки про «Шатунів» Мамлеєва. Але ані справжньої екзістенціальної відстороненості, ані справжнього антигуманізму героя у Села не вийшли. Любов до людства в авторі перемогла, і холодної як скальпель прози ми не побачили. Жахливим роман у наші розбещені часи роман назвати важко.

  4

  205