Рецензия на книгу

• 

  ElenaOO31 мая 2020 г.

  Ця книжка з'явилася, щоб потривожити ваш солодкий сон, змусити засумніватися у власній "хорошості", примусити думати й ставити неприємні питання - із тим, аби потім не піддатися колективні ідеології, яке веде дорогою поділу, ворожнечі та агресії.
  

  Дракуліч - хорватка за національністю та походженням. Після розвалу Югославії та після розуміння того, скільки жаху це принесло, вона не змогла знайти в собі сили залишитися жити у "новій" Хорватії, та зараз живе у Швейцарії, де і написала кілька книжок про війну на Балканах. "Вони б і мухи не скривдили" - третя на цю тему. Читаючи її розумієш, що автор досі переживає події, яки сталися 20 років тому. Що їй досі болить від тисяч безглуздих і непотрібних смертей.

  Югославія була країна багатонаціональна та мульти-релігійна. Для мене навіть зараз неймовірно ЯК цей сплав тримався стільки років! І Славенка пише про це. Їх виховували у братстві (знайомо, чи не так?) буквально з пелюшок. У школі це виспівувалося, в армії спеціально відправляли служити на інший бік країни, щоб виправдати звання "найбільшої школи братерства і єдності". Але як тільки "жорстка рука" послабла, все це братерство показало зуби хижака. І сусід більше не був другом, а був іншої національності та релігії, а отже - ворог...

  Описуючи судові слухання та події, що призвели до них, Дракуліч задається питанням: як, ЯК такі з вигляду симпатичні та нормальні люди могли скоїти те, у чому їх обвинувачують? А обвинувачують їх у етнічних чистках, масових розстрілах, грабунках та згвалтуваннях... Що могло стати спусковим механізмом до звірячої жорстокості або ж до повної байдужості?

  14

  552