Рецензия на книгу

• 

  crazy_squirrel5 мая 2020 г.

  Блискавка: українське темне фентезі, яким можна (і варто!) пишатися! «Тенета війни» Павла Дерев’янка, продовження трилогії «Літопис Сірого Ордену» — це книга, яка не відпустить вас, доки ви її не дочитаєте (спойлер: і потім теж не відпустить, але продовження аж через рік).
  Отже, минуло 7 років після перших пригод новоспечених характерників. З тих пір вони пройшли і Крим, і Рим, разом і окремо. Жорстока Острівна війна принесла Гетьманату піррову перемогу: Сірий Орден ліг кістьми за неї і буквально вигриз зубами. Кожен з четвірки побував на війні, і кожного з них вона змінила по-своєму, але жодному не принесла нічого хорошого. Тим часом навколо самого Ордену плетуться змови й інтриги, але ряди Ордену надто нечисельні, щоби мати змогу дати відсіч чи хоча б вловити небезпеку заздалегідь. Северин, Гнат, Пилип і Ярема опиняються в епіцентрі, хоч кожен і потрапляє туди власним шляхом.

  Беззаперечно, «Тенета війни» — найкраще фентезі останнього часу (і я говорила те ж саме про «Аркан вовків», так що тенденція)). І не просто так.
  

  • Блискучий сеттінг — погодьтеся, хто б не хотів, щоби Україна була однією з наймогутніших держав Європи, а Москва була гееен десь там, улусом Смарагдової Орди?)
  • Жодних заїжджених шаблонів: ані про геройство, ані про вставати з колін. Навіть жодної калини за вікном не помічено. Зате мальовничі картини кров-кишки і оце все — на будь-який смак (але без перебільшень, всім чутливим буде ок)).
  • Міфологія і чари, знайомі з дитинства і водночас подані по-новому. І я не уявляю, скільки всього довелося перелопатити, щоб знайти всю ту інформацію.
  • Мова, жива і спражня, а ще — барвиста. Так, трапилося декілька одруківочок, але то технічні дрібниці, а так навіть мені довелося деякі слова гуглити.
  • І окремо — лайка і жарти) Хоч бери і занотовуй) (а за волинського вовка і Львівську ратушу окрема дяка, я реготала вголос))
  • Оповідь, коли «ще 5 сторіночок, і я спати») Цього разу немає одного центрального героя, розповідь йде поперемінно від кожного з четвірки, завдяки чому вона динамічна і всебічна. І все, що сталося за 7 років між книгами, вводиться поступово і дуже ненав’язливо, цілком природньо. А ще тут майже однакові за обсягом розділи і така ж! кількість! сторінок!, що й в попередній книзі! І навіть заключна фраза. Якщо це не чари, то тоді я не знаю, що.
  • Герої, до яких прикипаєш душею і переживаєш, як за рідних. Та що там, вони вже після першої книги стали фактично рідними. Вони сумніваються, роблять дурощі, вчиняють по-справжньому страшні речі, гризуть самі себе — як і кожна жива людина. Вони розвиваються, з часу першої книги вони нічогенько так подорослішали, і це вже не 15-річні юнаки, спраглі пригод, які в перервах інколи сумують за батьківським домом. Кожен з них — особливий, у кожного характер.
  • Теми, яким, здавалося б, не місце в фентезі, зате в реальному житті вони на кожному кроці. Інформаційна війна, фейкові новини, ПТСР, флешбеки, скрєпи, подвійні стандарти церкви... Ох, як гарно автор пройшовся, особливо по подвійним стандартам) В якийсь момент забуваєш, що читаєш про сіроманців. І ні, це не оціночні судження, мовляв, скрєпи — погано. Це історія, а висновки робіть самі, якщо підключите критичне мислення. Все, як і в житті.
  • І ще багато-багато всього, що робить цю книгу улюбленою і за що цей цикл можна буде перечитувати не раз.

    Знаєте це відчуття, коли перша книга настільки подобається, що починати читати другу трішечки лячно? Планка піднята дуже високо, а що як автор не дострибне, а що як весь запал зник? Так от. Все це — аж зовсім не про Павла і «Тенета війни». Павло, здається, тільки набрав обертів, і третя частина має бути взагалі дахозносною і вибуховою. Читати обов’язково, радити кожному стрічному, дарувати друзям і знайомим (а для цього у неї ще й прекрасне оформлення!). І безмежна любов до Дому Химер, що принесли «Літопис» в цю реальність <3

  13

  382