Рецензия на книгу

• 

  dolli_k2 мая 2020 г.

  Нет, но Лусия хотела любить, любя, ради телесной радости и душевного покоя. Хотела любить человека, который чувствует то же, что и она. Хотела, чтобы её принимали такой, какой она есть, не вынужденной что-то скрывать или делать вид, и хотела так же глубоко познать и принять партнёра. Хотела иметь кого-то, с кем можно было бы в воскресенье утром лежать в кровати и читать газеты, смеяться над глупостями и обсуждать серьёзные вещи, кого можно было бы взять за руку в кинотеатре.

  Это же действительно важно -- иметь человека, с которым ты мог бы поделиться всем, с которым не страшно было бы встрять в любую беду. Но связь между героями этой истории возникла именно из-за беды. Она их объединила в настоящую команду.

  Всё началось с банального ДТП. Ричард Баумастер случайно въехал в какую-то машину и оставил водительнице свою визитку, чтобы та смогла получить страховку. Однако вместо этого девушка заявилась к нему домой и молча уселась на кухне. Ему так и не удалось вытащить из неё ни слова. И он решил обратиться за помощью к своей квартирантке Лусии Мараз. Так началось распутывание истории убийства. И это могло бы быть невероятно интересно, если бы не оказалось так скучно.

  В книге чередуются разделы о современности и воспоминания 3-х главных персонажей. И они как бы и захватывающие, и там столько проблем нарушено (в частности, бесправие эмигрантов и преступность в Чили, Гватемале или Мексике), и эмоций достаточно. Но написано как-то пресно, что всё это не смогло меня зацепить. Хотя именно эти части с воспоминаниями всё же понравились мне больше. А детективная линия вообще прошла мимо меня.

  
  Ні, але Лусія хотіла кохати, кохаючи, заради тілесної втіхи й душевного спокою. Хотіла кохати людину, яка відчуває те саме, що й вона. Хотіла, щоб її приймали такою, якою вона є, не змушеною щось приховувати чи вдавати, і хотіла так само глибоко пізнати й прийняти партнера. Хотіла мати когось, з ким можна було б у неділю вранці лежати в ліжку й читати газети, сміятися з дурниць та обговорювати серйозні речі, кого можна було б узяти за руку в кінотеатрі.

  Це ж дійсно важливо -- мати людину, з якою ти міг би поділитися всім, із якою не страшно було би встрягнути в будь-яку халепу. Але зв'язок між героями цієї історії виник саме через халепу. Вона їх об'єднала в справжню команду.

  Усе почалося з банального ДТП. Річард Баумастер випадково в'їхав у якусь машину та лишив водійці свою візитівку, щоб та змогла отримати страховку. Проте замість цього дівчина заявилася до нього додому й мовчки всілася на кухні. Йому так і не вдалося витягнути з неї жодного слова. І він вирішив звернутися по допомогу до своєї квартирантки Лусії Мараз. Так почалося розплутування історії вбивства. І це могло би бути неймовірно цікаво, якби не виявилося так нудно.

  У книзі чергуються розділи про сучасність та спогади 3-х головних персонажів. І вони ніби й захопливі, і там стільки проблем порушено (зокрема, безправність емігрантів та злочинність у Чилі, Гватемалі чи Мексиці), і емоцій достатньо. Але написано якось так прісно, що все це не змогло мене зачепити. Хоча саме ці частини зі спогадами все ж сподобалися мені більше. А детективна лінія взагалі якось пройшла повз.

  13

  1,1K