Рецензия на книгу

• 

  111289

  3 апреля 2020

  "Не зводячи очей з обрію, я почав прикидати, скільки ще сонце витримає таку над собою наругу. Кожного вечора. Умирати невідомо за що..."

  Книга, яка вміє перевертати все з ніг на голову, коли ти геть того не очікуєш. Книга, у яку вливаєшся і пливеш: площами, вулицями, кнайпами старого Лемберга-Львова.
  ⠀
  Двоє молодих людей, Мар'ян та Ян (підказка: роль у оповіді грають навіть їхні імена!) пускаються у авантюру, події в якій змінюються, наче краєвиди за вікном потяга. У дворянина і злодія, яких, на перший погляд нічого не пов'язує, виявляється набагато більше спільного. Але чим це все обернеться, особливо, якщо один із них планує не дуже хороший вчинок і ховає ножик у кишені?
  ⠀
  Хома вимальовує такий калейдоскоп пригод, що здається: логіки в тому немає взагалі. Але буквально на останніх 50 сторінках все стає на свої місця, а готова картина вражає. Спочатку один раз. Потім ще один. А післясмак який!
  ⠀
  Спочатку мені не дуже заходило, скажу чесно. Здавалося, що оповідь перенасичена і багато деталей та ліній не потрібні взагалі. Але чим далі, тим більше я поринала у атмосферу авантюр, тим більше, що на фініші механізм роману склався у єдину і безвідмовну систему.
  ⠀
  Книга приємно здивувала! Якщо ви любите пригодницьку літературу, любите Львів, то чому б не повернутися на пару століть назад і не дізнатися, яким він тоді був? Письменниця прискіпливо вимальовує місто, яке живе на сторінках і переливається тогочасною атмосферою. Після "Лемберга" ходити відомими і не дуже вулицями стане ще смачніше, тим більше що мандрівку головних героїв можна повторити і в реальності.

  9 понравилось

  0

  259