Рецензия на книгу

• 

  111289

  3 апреля 2020

  "Але пояснити вона нічого не могла. Їхній поцілунок був немов сучасне мистецтво".

  Мабуть так гарно вміють писати лише французи.
  ⠀
  Книга, яка загортує в себе, наче найтендітніший шовк, яка злегка п'янить і лишає приємний післясмак, котрий ще довго віддає легким серпанком.
  ⠀
  Про що вона? Звісно про кохання, про кохання, яке зустрічає кожний із нас у житті. Вона про трагедії, що роблять похмурими дні і забирають посмішки. Але вона і про те, як важливо йти далі, не закриватися у коконі і вчитися заново. Кохати. Жити. Дихати на повні легені. Збирати сонячні промені. Віднаходити прості радощі кожного дня.
  ⠀
  Фоенкінос - моє відкриття, як і Саган. Його хочеться розбирати на цитати і навічно закарбовувати у серці, звертаючись до рядків у найважчі миті. Його мова, наче еліксир - безмежно легка, поетична, місцями іронічна і дотепна. Чого варті лиш авторські примітки і описи у стилі
  ⠀
  

  
  усмішка, максимально віддалена від Швеції, майже іспанська,

  ⠀
  

  
  пози Маркса і Наталі трохи відгонили бельгійським живописом - звісно, не дуже втішне видовище,

  ⠀
  

  
  надто жорстоко. І дуже відгонить романом "Сторонній".

  ⠀
  "Ніжність" була імпульсивним вибором, після якого я вкотре починаю задумуватися - найкращі книги самі знаходять нас. Вони просто постають перед нами і не відпускають думки, поки не відфільтрують наші душі через кожну сторінку.
  ⠀
  Я закохалася у "Ніжність".

  6 понравилось

  0

  944