Рецензия на книгу
Червоні Хащі
Фоззі
bronzovka2 апреля 2020 г.«Нам уже под сраку лєт, но ми будєм жить долго, в крайнєм случає – помрьом»
Фоззі. «Червоні Хащі»
Вже кілька днів обдумую свої враження від книги Фоззі «Червоні хащі», вибач, хештег #щочитаютьбібліотекарі, за запізнення.
Автор взяв таку болючу і складну тему – таку як життя у притулку для літніх людей. Та не просто взяв, а безжально занурив нас разом з ГГ Богданом Васильовичем у саму типову яму безнадії і смиренності.
Так склалося життя, нібито і непогано, і правильно прожите, що опинився наш дядько у Будинку літніх. З уявлення пасторального будиночку у затишному лісочку – майже нічого не лишилося. Тісні палати, несмачна їжа, утиски з боку адміністрації – ось це очікувало нашого інтелігента та вчителя.
Та ось зі споду реальності, тобто калюжі із брудною водою вражень починає вимальовуватися небо (пам’ятаймо цей вислів про калюжі та зірки). Спочатку однопалатовець Йосип, що до болю нагадує героя, якого грає Джек Ніколсон у фільмі «Над зозулиним гніздом», буквально виштовхує ГГ на поверхню життя, ніби давши кисень потопаючому. Потім ГГ помічає навкруги людей, життя, що вирує, як кажуть всюди (згадаймо картину «Всюди життя» Миколи Ярошенка). І врешті, сам герой змінює своє ставлення до інших, до долі, до себе.
Починаються пригоди – великі і малі, враження, прихильності, вболівання за інших, і звичайно, спогади про прожите життя кожного з героїв. І вже немає поганих і добрих, тиранів та жертв тиранії.
Так, ось непомітно, без поспіху, проте дуже доречно і з гумором автор малює красиву картину філософії життя, де одвічні цінності перемагають з переконливим рахунком. Перемагають саму смерть.
Ось такі враження.
P.S. Книга зайшла легко та із задоволенням, мабуть старію… Дякую, Олександр «Фоззі» Сидоренко!4201