Рецензия на книгу

• 

  cahatarha

  4 января 2012

  Книга повернула мені те, що я уже встигла забути – моє дитинство, моїх рідних, історії що колись розповідала моя бабуся. Цей роман, для мене, назавжди залишатиметься романом, насамперед, про почуття. Про глибокі почуття які відновлюють пам'ять минулих поколінь.
  Образи усіх героїв, як на мене, відображення людей які змушені були жити у той час. Звичайно люди були різними, але водночас такими однаковими. Бо не давали вини жодній людині виходити за межі прийнятого, навіть коли це прийняте – хоч трішки більше щастя, ніж у інших. Заздрість і зла воля одних людей проти інших наповнили усю книгу і від цього так боляче, що хочеться кричати. Хоча ні, кричати хочеться через те що таке могло статися, та й було, напевно.
  Читаючи книгу я час-від-часу хотіла її не просто прочитувати подумки, а проговорювати прочитане і з кожним словом усе голосніше і голосніше. А ще по щоках текли сльози ні не від того що мені жаль Дарусю, а тому що читаючи роман, я інтуїтивно відчувала, що буде далі. Ні, роман не банальний, просто я читала не розумом, а серцем і душею. Не знаю наскільки героїня була «солодкою», але здуріти від такого життя може кожен. А ще читаючи про гру на дримбі, мені чомусь, хотілось її порівняти із самим романом. Бо у кожному серці він знайде щось своє, не схоже ні на що інше.

  21 понравилось

  398