Рецензия на книгу

• 

  juliereads

  11 марта 2020

  Геніями не народжуються

  Так, геніями не народжуються, ними стають завдяки сумлінній праці та безмежній цікавості до світу в усіх його проявах. Саме вміння бути відкритим до світу зробило Леонардо да Вінчі (особисто для мене) найвидатнішою особистістю Високого Відродження та й історії загалом.
  Мало було та й є людей, які б мали стільки зацікавлень і вміли б їх поєднувати у своїй праці та житті, як Леонардо. І саме тим прекрасна ця досить детальна робота Волтера Айзексона, що вона дозволяє не просто поглянути на життя майстра збоку. Ця біографія, звісно, розповідає нам історію життя великого італійця хронологічно, але автор дозволяє нам заглибитися в інтереси Леонардо, спостерігаючи за тим, як поступово та систематично накопичені знання відображалися в його творчості. Айзексон часом занурює нас у певні деталі тієї чи іншої науки, яка цікавила да Вінчі (але, мабуть, не було такої, яка його б не цікавила і якій він не планував би присвятити трактат). І спочатку може здатися, що цілий розділ пояснень про вивчення Леонардо оптики чи анатомії — це занадто. Але згодом це дає свої плоди. І потім, коли доходиш до певного місця в книжці, ти розумієш, для чого автор так детально пояснював всі ті речі раніше, — щоб розуміти, що не так із зіницями на портреті Мони Лізи, наприклад. А от ви задумувалися над цим? Особисто я — ні, але Волтер Айзексон показав, як варто читати твори Леонардо та які цікаві особливості можна там відшукати. Це й стало моєю улюбленою особливістю цієї біографії: автор не просто показав детально життєві події та дозволив простежити всі причиново-наслідкові зв'язки — він дав читачам можливість на час прочитання зануритися в гарячкову свідомість Леонардо, простежити за ходом його думок і результатами напруженої та часом одержимої інтелектуальної роботи. Айзексон, на мою думку, зробив дуже гарну річ у своїй книжці, бо він показав, як наукові зацікавлення та відкриття дозволили з часом створити всесвітньо відомі шедеври живопису та чому власне вони є шедеврами.
  Ще одна прекрасна особливість цієї біографії — це те, що всесильний і такий неприступний у своїй геніальності Леонардо постає перед нами звичайною людиною. Просто-таки неймовірно допитливою, часом одержимою ідеєю, із дуже широким колом зацікавлень, якого більше ніхто не матиме й не мав, але людиною. Ми бачимо видатного й легендарного Леонардо да Вінчі в моменти, коли йому сумно, коли життя складається не так, як йому того хотілося, коли в нього є якісь проблеми; ми спостерігаємо за стосунками майстра з людьми; ми бачимо, що Леонардо помилявся, але знову шукав відповіді та нові шляхи. Він просто жив, але те, як він це робив і зробило його легендарним. Мало хто коли-небудь прокрастинував настільки продуктивно, як Леонардо да Вінчі. І важко не погодитися з думками численних дослідників, на яких посилається Айзексон, про те, що прокрастинація та перфекціонізм Леонардо не дали йому ввійти в історію як першовідкривач і винахідник багатьох речей і наукових явищ. Да Вінчі так і не довів жодного розпочатого трактату до пуття, як і будь-хто з нас береться за якісь завдання й не виконує їх.
  Леонардо завдяки Айзексону постав для мене зовсім із іншого боку: тогочасним денді, активним учасником придворного життя, який любив бути в центрі уваги, а в проміжках між театральними постановками для різних правителів — мрійником і невтомним дослідником. І тепер я не можу сприймати Леонардо да Вінчі як неприступного та недоступного генія-самітника із насупленим чолом і сивиною мудрості. Волтер Айзексон показав на прикладі цього видатного митця та мислителя 15-16 століття, що будь-хто може досягти того, чого досягнув Леонардо, — треба тільки уважно спостерігати за світом і працювати.

  3 понравилось

  1,8K