Рецензия на книгу

• 

  Аноним29 февраля 2020 г.

  "Загиблі! Самотні!"

  Три дні — у цій книзі, по суті, змальовані усього лише три дні з життя одного сімейства та зграйки його супутників. День, коли усі так багато думали про те, чи дозволить завтра погода дістатися маяка; день, коли старенька покоївка марно бореться з часом, намагаючись не пустити його на поріг усіма покинутого дому; день, коли Лілі Бриско врешті-решт закінчує свою картину.

  Здавалося б, три дні — це зовсім небагато часу, але мені цього було достатньо, щоб познайомитися з усіма персонажами так близько, як іноді не виходить і через товстезні романи, де змальовані кілька поколінь. Справа в тому, що більшість подій, ціле бурхливе життя ми переживаємо у своїй голові, а Вірджинія Вулф з великою увагою до найменшої думки дала змогу пірнути у голови кожної та кожного, що зібралися тут, яскравою літньою дниною, під одним дахом.

  Спочатку крізь цю книгу я дерлася, ніби крізь колючі зарості: настільки незвичним було те, що нічого не відбувається, і в той же час відбувається так багато. Бідна місіс Ремзі, що змушена тягти на собі увесь тягар побуту та віддавати, віддавати, постійно слідкуючи, чи потрібно щось комусь, чи треба ще якось догодити, тут посміхнутися, там підбадьорити! І ось, коли увесь цей тягар стає зовсім нестерпним, вона раптово помирає.

  Так, в анотації було про це написано, проте я думала, що йшлося про якусь метафоричну смерть, але тут вона справжня. Настільки справжня, що перед її обличчям ті буденні миті, пережиті місіс Ремзі, одразу ж стають якимись особливими, осяяними невимовною красою і тугою, хай навіть тоді вона була втомлена і розчавлена вагою усієї цієї суматохи. Навіть будинок, здається, почав помирати слідом за нею, і авторка подієво змальовує поступовий занепад і поспіхом, у дужках, як щось другорядне, перераховує, що ж, власне, сталося з людьми, які колись тут жили.

  Нарешті, десь там, фоном, відгуркотіла війна, дім скинув із себе забуття та прокинувся, щоб прийняти тих, що ще лишилися. І Лілі Бриско рішучим порухом пензля завершує розпочате десять років тому полотно, знайшовши потрібну лінію.

  Іноді для того, щоб доплисти до маяка, знадобиться ціле життя.

  Содержит спойлерыОткрыть

  4

  1K