Рецензия на книгу

• 

  amarata

  9 февраля 2020

  Володимир Лис – дуже чуттєвий та правдоподібний автор. Він створює історії та долі людей. Людей, які близькі твоєму серцю, простих українців, селян. Тим самим зароджує у свого читача зерно любові до України.
  Остання мрія Якова – зустріти своє століття в колі родини. А ще отримати прощення за гріхи, які скоїв за життя. Не навмисне, але чинив так, бо не мав вибору. Або вважав, що це правильно саме на той момент. А потім, як і кожна людина заплатив за свою помилку – вічним душевним болем. Та незважаючи ні нащо - він лишився людиною, яка завжди готова допомогти ближньому.
  В юні роки Яків покохав, але зазнав болю, бо був іграшкою для коханої, яка зрадила його почуття, розбила серце. І це кохання мало вплив на все його життя. Та він навчився любити і порятував своєю любов’ю душу коханої, Зосі. Жінки яка зневажала себе, впала на самісіньке дно, але знайшла в собі сили перекреслити минуле: стати доброю матір’ю, дружиною та невісткою. Порятувати життя своїм рідним. Та відчути, що таке щастя.
  Зрештою Господь почув молитву Якова. Він помре зі спокійною душею та не на самоті.

  8 понравилось

  0

  1,9K