Рецензия на книгу

• 

  daphnia

  7 февраля 2020

  Що може бути класичніше за історію, якій вже більше 100 років? Хіба що історія, якій вже 155 років )))
  Що може бути класичніше за різдвяну історію, в якій всі-всі-всі нуждені та злидені у підсумку знаходять своє щастя, добробут та кохання на все життя, а всі-всі-всі поганці отримують на горіхи по заслузі? Хіба що різдвяна історія, в якій із самого початку особливих злодіїв і не було.
  Саме така і є ця історія - класична різдвяна казка від американської авторки Мері Додж, яку заслужено називають літературним пам'ятником побуту та звичок Голландії 19 століття, забуваючи відзначити, що це справжнісінька різдвяна історія у всій своїй красі. Коли на початку книги читач бачить геть нуждену бідну родину, яка після років поневірянь та майже шпигунських пригод у кінці книги досягає щастя та визнання. Коли у середині книги читач знайомиться із ще одним героєм, якого гнітить багато років біль за втраченим сином, а у кінці книги щасливі збіги обставин та випадкові зустрічі повертають йому щастя. І коли навіть другорядні герої отримують від авторки щасливу долю та кохання на все життя.
  І все це відбувається десь у грудні, після свята Миколая, і хоча різдвяні вогники та колядки буквально не лунають зі сторінок, відчуття наісправжнісінького різдвяного дива просто розлите між строками, а читання цієї чи не найдобрішої історії, яку я взагалі коли-небудь читала, щоразу вмикає десь у голові цей чарівний "Jingle bells, jingle bells, jingle all the way..."
  І так, щасливих історій забагато не буває, тому, якщо в вас кепський настрій чи геть не різдвяне відчуття занадто затрималось, то згадайте цю теплу історію, якщо ви вже її читали, або прочитайте сьогодні, якщо якимось дивом вона ще й досі вам не знайома.

  1 понравилось

  0

  378