Рецензия на книгу

• 

  EslavaSabio

  11 января 2020

  Психотерапевт та пацієнтка.
  Тонка грань. Стираються межі. Він допомагає їй, а вона йому. Постійно міняються цими ролями, тому іноді не розумієш, хто ж таки більше потребує допомоги.

  Чи може жінка вбити свого чоловіка, якого палко кохає? Якщо вона й справді це зробила, то в чому причина? Чому вона мовчить, не підтверджуючи й не спростовуючи звинувачення? Подібних питань виникає понад десяток, і це лише на перших сторінках книги Майклідіса. Напевно в такому випадку й потрібен психотерапевт, який спробує розставити все на свої місця, з’ясувати, звідки росте коріння всього зла. Проте чим глибше ми занурюємось в історію Тео (психотерапевта) та Алісії (пацієнтки), тим більше заплутуємось. Вона мовчить. Він – намагається її розговорити. За допомогою погляду, міміки, рухів, малювання. Він не здається. А чи цьому є сенс?

  Проблеми є в кожного. А у психотерапевтів їх може бути значно більше, ніж в інших. Можливо, тому вони і стають лікарями, щоб зрозуміти та знайти, насамперед, себе, за допомогою інших людей розкрити власну сутність. Впорядкувати думки. Ще більше переконуюсь, що все тягнеться з нашого дитинства, всі психологічні негаразди, розлади, неправильно сформовані цінності… Але стоп. Годі про це, бо чим далі в ліс, тим більше спойлерів. Тому просто беріть книгу і читайте. Тоді ви все самі зрозумієте.

  Чесно зізнаюсь: психологічний трилер з детективними елементами – один з улюблених жанрів чтива. Однак не так легко знайти той ідеальний приклад цього складного міксу. Зазвичай бракує якихось деталей, інтриги, в решті-решт – вдалого фіналу, який лишає післясмак та місце для роздумів. Браво Алексу Майклідісу! На диво книга справді багатогранна та захоплива. І так, розв’язка історії знову похитнула мою дедукцію.

  1 понравилось

  0

  101