Рецензия на книгу
Місто
Валер'ян Підмогильний
Nina_M18 ноября 2019 г.Чудовий роман, якби не одне-єдине але (і це вперше для мене недолік у літературному творі) - головний герой надто справжній. Так-так, він точно такий, як ті чоловіки, які бояться за свою корону на голові і переймаються лише тим, як зробити все вигідно для себе. Зауважте, не кажу, що таких чоловіків багато, але те, що є - то факт.
Отож для мене цього разу прочитання твору (а читаю роман уже втретє) сфокусувався чомусь саме на образі головного героя, від якого подеколи мало не нудило. Сама не знаю, чого б то. Мабуть, прикро вразило те, як цей молодик ставиться до жінок. Власне, його поступ містом можна цілковито відслідковувати за тим, які стосунки він має з прекрасною статтю: спочатку Надійка - мила, але занадто сільська, як на нашого вибагливого учорашнього селянина, дівчинка, яку він попсував і покинув (тому й так порадувала мене ота остання їх зустріч у дусі пушкінської Тетяни); далі "мусінька" - досвідчена заміжня жінка, що ніколи не знала кохання й тепла (і тут їй теж не пощастило), для Степана це було радше самоствердження в коханні; потім - Зоська, міська дівчина, що принадила хлопця своєю "брикливістю", яку він сприйняв за справжній міський вплив; і нарешті - Рита - нове, багатообіцяюче і - головне - безперспективне й ні до чого не зобов’язуюче "кохання". У кожних із цих стосунків герой проступає усе виразніше як самозакоханий, самовпевнений і безвідповідальний молодий чоловік.
Сам Валер’ян Петрович Підмогильний визначав тему свого твору як "підкорення людиною міста". Насправді тема у такому трактуванні видається вельми дискусійною, адже можна сперечатися з приводу того, хто кого підкорив: чи Степан підкорив місто, чи місто Степана.Для тех, кто читает на русском
Замечательный роман, если бы не одно-единственное но (и это впервые для меня недостаток в литературном произведении) - главный герой слишком настоящий. Да-да, он точно такой, как те мужчины, что боятся за свою корону на голове и заняты лишь тем, как сделать все выгодно для себя. Заметьте, не говорю, что таких мужчин много, но то, что есть - это факт.
Поэтому для меня этот раз прочтения произведения (а читаю роман уже в третий раз) сфокусировался почему-то именно на образе главного героя, от которого иногда почти тошнило. Сама не знаю, с чего бы это. Пожалуй, неприятно поразило то, как этот молодой человек относится к женщинам. Собственно, его продвижение по городу можно полностью отслеживать за тем, в каких отношениях он с прекрасным полом: сначала Наденька - милая, но слишком сельская, по мнению нашего привередливого вчерашнего крестьянина, девочка, которую он испортил и покинул (потому так порадовала меня эта последняя их встреча в духе пушкинской Татьяны) далее "мусинька" - опытная замужняя женщина, никогда не знавшая любви и тепла (и здесь ей тоже не повезло), для Степана это было скорее самоутверждения в любви; затем - Зоська, городская девушка, приманившая парня своей непокорностью, которую он принял за настоящее городское очарование; и наконец - Рита - новоя, многообещающая и - главное - бесперспективная и ни к чему не обязывающая "любовь". В каждом из этих отношений герой проступает все отчетливее как самовлюбленный, самонадеянный и безответственный молодой человек.
Сам Валерьян Петрович Пидмогильный определял тему своего произведения как "покорение человеком города". На самом деле тема в такой трактовке представляется весьма дискуссионной, ведь можно спорить по поводу того, кто кого покорил: Степан покорил город или город Степана.343K