Рецензия на книгу

• 

  chudo33

  12 августа 2019

  Я очікувала що в цій книзі лікар-хірург розповідає непрості історії своїх пацієнтів. А виявилось що лікар-хірург розповідає непросту історію своєї власної хвороби на рак.
  Книгу читати дуже не просто, адже вона підіймає складні питання, які, напевно, в той чи інший час хвилюють кожного. Хто я такий? Я чоловік/дружина своєї половинки? Я син/дочка своїх батьків? Я людина своєї професії? Член моєї спільноти? Людина своєї віри? Батько/мама своїх дітей? Що з цього є невід‘ємною частиною моєї особистості, а що ні? Ким я залишусь, якщо втрачу своє звичне життя?

  Мені здається що на ці питання періодично треба шукати свої відповіді, щоб відчувати що ми живемо своє життя. Щоб відчувати себе на правильному шляху.

  Пол Каланіті дуже відверто пише про свій шлях та про свої хвилювання. Про те, як він жив, знаючи що скоро помре.

  Особливим моментом особисто для мене було його звернення до своєї маленької доньки. Він пише про те, скільки радості вона подарувала йому за ті місяці, що він зміг прожити поруч з нею. Діти дійсно додають величезного сенсу до нашого життя й наповнюють його особливим значенням, якщо тільки ми дозволимо собі по-справжньому перейматися їхнім життям.

  0

  65