Рецензия на книгу

• 

  kallisto_kyiv

  18 июля 2019

  Книжку вибрали для читання в нашому книжковому клубі як одну з гарячих новинок цьогорічного арсеналу. І майже всі розчарувалися. Я читала російською і дуже рада, що не купила книжку, бо це гроші, пущені на вітер.
  Недотрилер, недодетектив, неправдоподібно, непереконливо, примітивно.

  Психотерапевт Тео влаштовується на нову роботу в психіатричну лікарню для злочинців. Одразу просить складну пацієнтку Алісію, яка розстріляла свого чоловіка і не говорить. Тео вірить, що зможе її розговорити і витрясти на світ божий, що ж тоді трапилося. Тобто бачимо, що Тео - нова людина, умовно кажучи, з вулиці, він хоч і пройшов співбесіду, але хіба можна довірити новій людині таку непросту пацієнтку, яка вже мала лікаря, який працював з нею шість років, та попри всі зусилля, не зміг досягти значних успіхів. Тео одразу ж береться до роботи. За дивним збігом обставин, у нього немає іншої роботи, обходів, інших пацієнтів, весь його час присвячений Алісії, і вільного часу настільки багато, що він витрачає його на походеньки по родичах і друзях своєї пацієнтки, набридаючи їм раз за разом. Паралельно розповідається історія життя Тео, його дитинство, минуле, стосунки з дружиною, хоча навіщо автор це робить, не дуже зрозуміло, бо вони не дуже допомагають розкрити його характер.

  Від книжки про психіатричну лікарню чекаєш занурення в роботу психотерапевта, спостереження за процесом терапії, невідомих раніше термінів, висновків, несподіваної кінцівки. А по факту бачимо лише як непрофесіонал Тео то залякує, то тисне на сеансах на Алісію: "Кажи, чому ти не кажеш".

  Тео каже, що він не лікар, а психотерапевт, ніде не вказано про його освіту і диплом, лише згадуються його візити до іншого психотерапевта. І тут він починає давати поради лікарям у лікарні для злочинців, рекомендує повністю скасувати лікування, видати гострі предмети психічно хворій людині і залишає її без нагляду з ними, я зараз про пензлі і історію з втиканням пензля в око іншій пацієнтці. Шість років Алісія непритомна від препаратів, і тут кілька днів без ліків повністю очищують її свідомість? Та ладно.

  Взагалі всі персонажі показані непереконливо. Вони всі негативні, характери нерозкриті, картонні фігури, а не живі люди. Майже всіх другорядних персонажів можна викреслити і від цього нічого не зміниться, часто їхні сюжетні нитки незавершені. Навіть історія Кеті обірвана.

  Я все думала, що Тео виявиться психом, який косить під лікаря, і це недалеко від істини. Як людина взагалі з таким тягарем може жити, та ще й знову лізти до Алісії? Це точно якась психопатія вже.

  Таємниці немає, поворотів сюжету теж, загрози для персонажів немає, все читається спокійно і нудно, лише фінальний поворот додає книжці якоїсь живості. Щоденник не допомагає розкрити ні характер Алісії, ні раніше невідомі деталі її життя, ні побудувати свої версії. Минуле Тео здається приплетеним для об'єму, те ж стосується історій друзів і родичів.

  Вердикт: не раджу взагалі.

  1 понравилось

  0

  181