Рецензия на книгу

• 

  Sopromat6 июля 2019 г.

  Краса та кохання не врятують, якщо людина сама врятуватися не схоче. Це зусилля та напруга. З віком розумієш, що сімейне життя- те саме поле. Перейти можна. Якщо уважно роздивляєшся, чи немає під ногами мін-пасток.
  Роман психологічний. Відвертий. Дуже красиво написаний. Цікавий кожний герой поза межами детективної лініх теж. Майже відразу на цю лінію не то щоб махнув рукою, але зацікавився долею кожного. Навіть маленької дівчинки ( хоча у попередньому романі нудився).
  Єдина дитина у неповній сім'ї, я у дитинстві мріяв про старшого брата. Ні, ніхто не ображав. Мати до ночі була на роботі, а мені хотілося разом не боятися дивитись у вікно ( раптом звітти хтось страшний спостерігає?)
  Друзі запевнювали, що це щастя: не знати про "улюбленців", порівнянь IQ чи успіхів у гуртках та спортивних секціях. Що можна читати все, що знайшов у бібліотеці. Не битися з братом чи сетрою ( поки батьки не бачуть).
  Бути першим чи єдиним будь-де - завжди важко. Думаю, через зневагу пройшла і авторка книги.
  Завжди знайдеться тупий нездара, зугарний присіпатися до "не такого" розрізу очей, мови, кольору шкіри, їжі. Від заздрості до чужої працездатності чи розуму скористуватися наявністю сили- образити. Але "все, що нас не вбиває"- робить письменниками.

  10

  441