Рецензия на книгу

• 

  kallisto_kyiv1 апреля 2019 г.

  Єдина причина, чого я вдруге повернулася до цієї книжки - вибір її для читання в книжковому клубі.

  Книга-сповідь, психотерапевтична для авторки і занадто відверта для мене. Доросла Ольга проживає і проживає важкі хвилини свого дитинства і юності, шкодує себе і ніяк не може пробачити маму, що вона спихнула її на довгі роки до бабусі-дідуся, тата, що він пив і хотів бачити весь світ через алкогольну плівку, брата, за те, що він зник, бабусю і дідуся, бо їм довелося замінити Олі маму, і їхнє не завжди чуйне і добре ставлення до маленької онуки. І хоча в післямові вона і пише, що всіх пробачила, враження залишається дуже подвійне - нікого вона не пробачила, все добре пам'ятає і нічого не забула.

  Але сподобалася новела про жовті чобітки і розмову з жінкою, яка ніколи нікого не любила, мені взагалі імпонує ставлення Ольги до своїх дітей і стиль її виховання.

  Кожен винесе з цієї книжки своє. Мені ж було не по собі від відвертості авторки.

  6

  921