Рецензия на книгу
Баборня
Мирослав Лаюк
Ardoss25 марта 2019 г.однокольорово
Мабуть, найгірше, що в цій книзі є - це анотація Тараса Прохасько на заднику обкладинки. "Ретельно мальований аналіз гнилого й садистичного покоління, яке виховало теперішні покоління, любовно передавши їм свою гнилість і паскудство". Це пан Тарас гнилим садистом свого татуся та мамусю називає? А гнилою паскудою себе та свою жіночку? Чи може своїх синів? Я ненавиджу, коли розписуються за все покоління. Можливо представники західної України виховувалися саме так, не знаю. Але я та моя сімя виросла і виховувалась по іншому. І не тільки я.
По сюжету - вчителька біології Марія Василівна вступає вже в останні десятиліття свого життя. Одинока (син з сімєю проживає окремо, а чоловік давно трагічно загинув), критична жінка, скоріше негативний персонаж. Одного разу вона знаходить старі документи чоловіка і зясовується, що в того були свої скелети в шафі і що його смерть з Марією зовсім і не повязана (все життя жінка вважала інакше). Паралельно Лаюк розповідає всю історію Маріїного життя, починаючи з періоду, коли молодою вона прийшла працювати в школу. Так, вчителька з Марії не найкраща, та вона скоріше виключення з правил, ніж правило, бо я знайома з системою освіти з середини. Злі, незадоволені і критичні люди є скрізь. А є і добрі, світлі, позитивні. А тут все якось в одному кольорі.
В цілому пройшло якось мимо, я не відчула чогось надто особливого, тим паче чогось такого, за що можна стати книгою року ВВС. В захист Лаюка скажу, що мова, якою він пише і сам стиль написання досить таки хороший і я впевнена, що автор може написати щось дісно круте.
А так...Мабуть, українська література ніколи не позбавиться певної заказності, принципу "що треба на злобу дня, то і пишу"5448