Рецензия на книгу

• 

  Alexkusho

  28 декабря 2018

  Як то воно, бути втікачем.

  Відчуваю невимовну радість, що нарешті дочитав цю книгу. Ох і вимучила ж вона мене, не дивлячись на те, що там всього лиш, трішки більше ніж двісті сторінок. Так, це постмонолог, у якому розповідаються «карколомні» пригоди двох сестер-єврейок у часи Другої Світової. Щоправда нічого карколомного я там для себе не знайшов і в цілому, цей твір не викликав у мені майже жодних емоцій, майже. Анотація і початок були інтригуючими, далі вода слів і ближче до кінця, авторка все ж, трішки заохотила мене дочитати до кінцевої крапки. Часом здавалось, що я на якусь мить проникнувся атмосферою подій, але через якусь кому знову все губилось у важких побудовах речень. Тут здебільшого не так багато подій, як саме внутрішнього світу оповідача, її переживань, відношення до речей, бачення світу, як то воно, бути втікачем. Складний по структурі текст, навіть не знаю кому за це дякувати, автору чи перекладачу. Я так і не зрозумів чи це документальна історія чи так могло би бути… Скажу відверто, це не сама цікава книга для мене, даної тематики. Все ж, вона має право на буття, можливо такий її задум. Поважаю Іду Фінк за оригінальність, непересічне оповідання, і що це не звичайнісінький художній твір. На цьому все. Мені особисто чогось не вистачило.

  4 понравилось

  0

  248