Рецензия на книгу

• 

  Demetrios2 ноября 2018 г.

  Кілька разів брався читати цю книгу і кілька разів кидав. Зрештою, через 7 років після того, як мені її подарували, вирішив зібратися з силами і таки прочитати. Перші 100 сторінок ледве прогризався крізь текст, взагалі нечитабельно було. Чи то в неї якась специфічна мова, чи то я просто такий стиль не сприймаю і не розумію. Уривчасті і майже ніяк не пов’язані спогади, якісь дрібні життєві моменти, які не становлять майже ніякого інтересу, окрім хіба для знайомих автора. Однак поступово стиль вирівнявся, крім цікавих побутових дрібниць про життя радянської інтелігенції, почали з’являтися дуже тонкі і толкові спостереження і думки про правду, порядність, прощення. З’явилися есе про Честертона, якого я поважаю (Льюїса не дуже).

  Загалом дуже цікаво порівнювати цю книгу з книгою «Люди не зі страху» Світлани Кириченко, яку я теж читаю. Можна сказати, що Трауберг, при всій її тотальній критиці радянської системи, жила ще в дуже навіть чудових умовах. От у Кириченко набагато більш безнадійна атмосфера (хоча, як і Трауберг, вона теж старається бути максимально оптимістичною, і показувати і хороші сторони). Дуже цікаве порівняння - середовище київської філологічної інтелігенції і середовище московсько-пітерської філологічної інтелігенції. Кидається в очі, що в Москві було більше спеціалістів і більш глибокі знання іноземних мов і більше захоплення іноземною літературою, що приваблює, але атмосфера загалом більш гнила, ніж у Києві. У Києві ж було значно важче, більше переслідувань і вони жорстокіші, але якось більше і порядності. Це трохи парадоксально, бо Трауберг віруюча, а Кириченко нерелігійний агностик, однак життєва ситуація, описана останнью, виглядає не менш християнською, ніж у першої. Втім, Трауберг згадує і про таких людей, які жили як християни, хоча і не були практикуючими. У Кириченко мені не дуже подобається тільки те, що там більше мова про українську літературу та історію, про зарубіжну мінімум, а Трауберг все таки перекладач і іноземний філолог, що мені значно ближче, однак це вже питання професійних інтересів. Загалом же, порівнюючи ці мемуари, текст Кириченко для мене значно цікавіший.

  Утім, і книга Трауберг може принести користь тим, хто добре знає цього перекладача, читав її переклади чи статті. Хоча в мене загалом негативне ставлення до російської інтелігенції того часу, та і теперішньої теж, однак там траплялися дійсно хороші і порядні люди, такі як Трауберг. До того ж, є певні зв’язки і з київською інтелігенцією — з Аверинцевим.

  7 з 12

  5

  535