Рецензия на книгу

• 

  Theutos

  14 октября 2018

  Стікання по очах

  Український роман 2016-го року, який отримав премію "Золотий пістоль" за
  найкращий гостросюжетний детектив конкурсу "Коронація слова".

  - Вав, - подумав я, - не могла ж погана робота отримати премію. Потрібно терміново оцінити книгу.

  Що ж…
  Я помилився.

  Перші сумніви закралися на миті, коли в око втрапила сторінка-пролог із поетичним епіграфом та певного роду присвяченням.

  Чи здивувався я? Можливо. Трохи. Але зациклюватися не став.
  Усі помиляються. Усі хочуть їсти.

  Наступним моїм випробуванням став головний герой. Сказав би як його звати, але завдяки чудовій експозиції та бездоганному опису персонажа – не знаю. Навіть приблизно. Не пам’ятаю і не згадаю, як би не намагався захотіти. А все через його благородний характер та істинно-незмінні цінності – цінності звичайного… емм… обивателя. (кхм-бидла-кхм)
  Нехай це буде прискіпуванням, докопуванням чи чимось схожим, але "Тату́…" – єдина книга, яку мені не вдалося осилити. І справа тут не в надміру інтелектуальних діалогах чи незвичних ідеях. Проблема в протагоністі. Головний герой – людина, за якою мені б мало бути цікаво слідкувати - романтизований і прокачаний вмінням автора користуватися Вікіпедією представник касти нелюдеів, адепти якої заповнюють ваші під’їзди одразу після 00:00. І проілюструвати мої слова може будь-яка сцена, в якій з’являється жінка. Вас чекає або огидний флірт, або відверто неприємне судження про людину тільки за зовнішніми якостями, або "роздуми" про те, який персонаж у ліжку…

  Втім, спробуйте оцінити самі:

  « - Та хто ж вас, чоловіків, знає? – грайливо запустила в Лисицю Олена. – Поморочити голову дівчині – вас же хлібом не годуй. І борщем.
  

  • А ще коли дівчина красива […] – то можна й поголодувати. - Але очі вже не слухались. Прикипіли до об’єкта.
  • Ось бачите, почалося, -[…]
  • То це ж правда, - […]
  • Правда, що хлібом не годуй? – […]
  • А ви та ще штучка, - посварився пальцем Лисиця…».

    [Декілька секунд для оцінки прочитаного].

    Так. Я розумію, що фрагмент вирваний із контексту, тому може здатися гіршим, ніж є насправді. Але це нічого не змінює. Кожного разу, коли на сторінках (неважливо чи мигцем, чи в центрі уваги, чи опосередковано) з’являлася жінка, я закривав книгу і намагався придумати причину відкрити її знову. На щастя, в якусь мить я зрозумів, що причини немає. Жодної. Взагалі.

    Весь сюжет просто неправильний. І не через власні суб’єктивні судження. Про це говорить саме сценарне вчення. Вигаданий В’ячеславом Васильченком герой – це уособлення терміну із драматургії – Марті Стю. І, як ви вже могли здогадатися, коли героя роману можна охарактеризувати всього одним терміном – нічого багатогранного чи хоча б більш-менш цікавого на нас не чекає.

    Марті Стю – архетип персонажа, наділеного надмірними здібностями, нереалістичними вміннями та неймовірним везінням, введення в літературний твір якого, вважається непрофесійним тоном.

    Іншими словами, головний герой книги Васильченка– це персонаж, у якого все виходить з першого разу, герой, якому не потрібно докладати зусиль для того, щоб щось зробити, бо сюжет все зробить замість нього.

    Когось шукаєш? – ось же він, гуляє іншим боком вулиці.

  
  Хтось заважає? – ой, куди зник цей персонаж - не віриться, що його вбили.
  Не впораєшся із завданням самотужки? – так в тебе ж тут, за рогом, живе зо двадцять давніх хороших приятелів, котрі не відмовлять у допомозі!

  Навіщо тоді мені приділяти свій час несправжньому персонажу, який якщо і схожий на людину, то на огидну? І для чого звертати увагу на автора, який мене відкрито зневажає?

  Так, зневажає. Вводити персонажа Марті Стю – це, як і присвячувати книгу бренду,- неприхована неповага до читача.

  А найгірше те, що цей, присвячений бренду роман, із неприємним головним героєм та об’єктивно неправильним сюжетом, здобув спеціальну премію Золотий Пістоль за найкращий гостросюжетний детектив «Коронації слова 2015»…
  _______________________________________

  «Ну хто буде при тверезій пам’яті і здоровому глузді хвалитися, що він лауреат "Коронації слова"?!».

  Ю. Іздрик

  6 понравилось

  302