Сидів трохи в темряві.... «3:1»
heartless_yeah29 марта 2015Сидів трохи в темряві. (Нове ліжко виявилося незручним — матрац прогинався мало не до підлоги). Слухав своє серце. Думав про її серце, як воно б'ється, про два наші серця, про цю поліритмію, аритмію, синхронію, котра не має шансів перетворитися на нищівний, всевладний резонанс, про багато людських сердець, про тихий гуркіт, викликаний ними. Про те, як люди пересуваються поверхнею землі (залишаючи по собі нетривкі сліди — вичесане волосся, складки на простирадлах, жменьки попелу, записи в готельних книгах, візитки, квитанції, фотонегативи — все інше забирає вода). Про те, що деякі маршрути перетинаються, деякі — ні. Тоді люди не зустрічаються. Або зустрічаються надто рано. Або запізно. Все, що трапляється надто пізно, є достойним жалю. Все, що трапляється надто рано, є гідним подиву. Все, що не трапляється, є вартим любові. Світло увімкнулося несподівано, як і все на світі.
525