Ти кажеш: будь вільним.... «3:1»
heartless_yeah24 марта 2015Ти кажеш: будь вільним. Бачиш, я ніколи не був вільним, і дотепер не знаю, що це таке. Найперше моє дитяче самоусвідомлення, яке можу згадати, полягало у відчутті, ніби я потрапив у якусь гру, правил якої не знаю, натомість всі довкола поводяться за цими правилами. Мені було страшенно некомфортно в цій ситуації. Але я нікому не признавався, що не знаю правил, і нікого не питав про них — це було б так соромітно, що оточуючі до кінця життя зневажали б мене, відвернувшись, немов від прокаженого. Я просто уважно приглядався, намагаючись збагнути правила гри у ході самої гри. Іноді це призводило до курйозів, я часто ставав об'єктом насмішок, але мене все ж трактували як гравця — незграбного й незугарного, але гравця. Я уважно слідкував за діями інших, намагаючись поводитися подібним чином. Було дещо незвично виконувати усі ці ритуали, не розуміючи їх сенсу, але, думав я, якщо всі довкола так впевнено роблять саме те, а не інше, то проблема полягає тільки в мені — не можна ж собі уявити, що така величезна кількість людей помиляється. Згодом, мені здалося, ніби я опанував правила гри, в кожному разі все менше й менше виділявся на тлі інших. І все ж відчував, що решта володіє якоюсь найголовнішою таємницею, тільки розгадавши яку, можна повністю влитися в суспільство. Я успішно закінчив школу, за порадою батьків покинув вчитися музики (бо варто, як мені пояснили, обирати певнішу, надійнішу професію), вступив до якогось там інституту, в якому до цього часу не знаю як опинився, одружився, народив сина (вірніше, брав участь у його зачатті), почав працювати, тобто чесно поводився, як усі. Ніхто вже, як мені видавалося, не підозрював у мені чужака. І все ж я ніяк не міг второпати, для чого все це. Я витратив купу зусиль і часу, щоб досягти статусу «свого», сподіваючись, що коли виконаю всі ці необхідні процедури, то нарешті таки зрозумію сенс. Однак очікуване прозріння так і не приходило. Минали роки, часу для осмисленого існування залишалося щоразу менше, і я вже почав було нервувати, що мене просто водять за ніс — що за лажа! — я чесно відбув усі ритуали, а обряду ініціації так і не відбулося. І я почав потайки підглядати в замкову шпарину буття. Я знав, що цього робити в жодному разі не вільно, що покарання не уникнути, але іншого виходу в мене не було. І знаєш що? Виявилося, мене таки обшахрували. Головна таємниця виявилася простою, як всяка істина — ніяких правил просто не існує, тобто я був вільним від самого початку, вірніше мав усі шанси бути вільним, але ніколи ним не був. І я програв у цій грі без правил саме тому, що якихось там правил дотримувався. Звичайно, я запанікував, почав гарячково шукати виходу, але всі виходи виявлялись черговими тупиками, а у відсутності виходу й проявилося покарання за підглядання в замкову шпарину, яка, щоправда, дедалі більше скидається на горлечко пляшки. І ллється з неї в мої нікчемні нутрощі отруєне зілля знання. Блаженні убогі духом; у многом знанії — многія пєчалі і таке інше.
530