Обвiяний духом поезiї,... «Хмари»
YulyaLebd5 марта 2015Обвiяний духом поезiї, пiсень, неба, тепла, квiток, вiн неначе бачив душею свою Україну, свою дорогу Україну будущо-го часу. Вона вся вставала перед ним, гарна, як рай, чудова, як дiвчина першої пори своєї краси, вся засаджена садками, виноградом i лiсами, вся облита рiками й каналами, з багатими городами й селами. Україна вставала перед ним з своїм гордим, поетичним i добрим народом, багатим i просвiченим, з вольним народом, без усякого ярма на шиї, з своєю мовою в лiтературi, з своєю наукою й поезiєю. I вiн неначе почув душею, як та поезiя розвивається, мов рожа в садку, в розкiшну, багату й вольну лiтературу. I перед його очима неначе розгортувалась театральна сцена, де вiн бачив все те уявки. Як той чудовий сон, бачив вiн такою Україну.
I молодий Радюк почував душею, що все те мусить сходить i рости само, не полите водою й росою, без усякої помочi, пiд гарячим камiнням i пiском, зумисне накиданим зверху. Молодий хлопець почував, що в його душi виникають все невеселi, смутнi думи. I як вiн бiльше думав про свiй народ i Україну, то його душа нiби тонула в якiйсь темнiй безвiстi, де не було нi дна, нi верху, де не було за вiщо вхопиться, хiба за одно повiтря.
Думи, як осiннi хмари, наполягали на молоде чоло. В його душi була мета, ясна й проста - народ й Україна, але на скiльки дорiжок розбiгався великий шлях до тiєї мети! I од чого почать? I за що взяться? Та дума знов кидала його в якусь страшну безодню, де не було й дна, де доводилось вхопиться хiба за промiння сонця. А зорi так пишно сяли на синьому небi!
142